Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

Коли варту розставили, до Адамса підійшов Бен.

— От ускочив у халепу, — сказав він. — Червоний Лис, оцей йолоп, зіпсував мені увесь заробіток. Саме тепер, навесні, коли справи йдуть найкраще і в мене завжди повно людей в будинку. Тепер, навесні, коли приходять мисливці з зимовим хутром і збувають його… а також завертають і новачки, щоб позичити пастки на бобрів або податися на розшуки золота… Якраз перед війною з індійцями, коли я міг би за гарну ціну збути червоношкірим кілька старих крем'яних рушниць, перш ніж остаточно заборонять торгівлю зброєю. Скажу тобі, юначе, що вже протягом багатьох років справи мої йдуть дуже добре і з дакотами у мене теж була непогана дружба.

— Цілком імовірно, адже вони можуть купувати у тебе рушниці й порох, — пробурчав Адамс.

— Ну то й що? Червоношкірим теж треба жити! Як на нашого брата, трактирника або торговця, то нехай би всі люди жили — і білі, і червоношкірі…

— Головне, щоб вони платили гроші, — докинув Адамс ущипливо.

— Так, головне, щоб платили. І треба ж тобі отаке лихо. Може, ти гадаєш, я хоч на хвилину почуватиму себе безпечно в цій конурі? Ти не знаєш Гаррі, а я його знаю. Він так влучно стріляє, вір мені. Що він тепер накоїть? Можу тобі точно сказати, що він зробить. Він повернеться до свого племені, до Ведмежого братства, і вони покінчать зі мною і з моєю халупою. Нехай цю торгівлю дідько вхопить, а мені треба десь-інде вкласти свої гроші. Однаково завтра сюди має прийти військо. Я продам їм увесь цей мотлох, а сам тишком-нишком подамся звідси.

— А чи не хочеш ти вкласти гроші в мою ферму? — напрямки спитав Адамс. — Адже тобі все одно треба шукати чогось іншого?..

Бен глузливо кахикнув:

— Ні, мій любий, я не бажаю мати справу з сільським господарством. Для спекуляції землею потрібно далеко більше грошей, ніж є у мене, та й взагалі, я не здатний займатись землеробством. На ньому не розбагатієш, там усе Гіде так повільно. А я вже бачу, ти селянин, до самих кісток селянин, і нічого путнього з тебе не вийде. Звідкіля ти родом? Ти, мабуть, не так давно живеш у цих краях?

— З п'яти років, — сказав Адамс, сам не знаючи, чому взагалі відповів на це трактирникові. — Звідкіля я родом? А яке тобі до цього діло? З того боку Атлантичного океану, з бідної місцевості, де гори і кам'янистий грунт, де багато роботи й мало їжі, злидні і побої. Я селянин, ти маєш рацію, і мій старий теж селянин. Ви, торговці, — діоди іншої породи.

— Це вірно, ти скупий міссурійський щур. І все ж таки славний хлопець, і я хочу зробити тобі щось приємне. І І с треба мені платити за горілку, що ти випив, я частую тебе задарма і ще наллю кілька келихів на додачу. Але маю до тебе прохання: повартуй біля дверей ці три години, доки ще поночі. Адже ти найтверезіший з усіх.

Адамс не сказав на це нічого, мовчки узяв свою рушницю і ліг на землі біля дверей, мов сторожовий собака.

Години минали у моторошній тиші. Вартові втомлено прихилилися головами до бійниць, інші хропіли. Час від Часу Адамс намацував у кишені ключ від дверей, який йому довірив Бен. Він намагався і в темряві стежити за Червоним Лисом. Убивця ще раз пішов у куток до мертвого, потім ніби якось нерішуче повештався по довгому блокгаузу. Кінець кінцем він з брутальною лайкою розштовхав трьох мисливців, що лягли спати на тому місці, яке з незрозумілих причин раптом заманулося зайняти Червоному Лисові для себе і для Бена. Сварячись і буркочучи, ті троє підвелися і вмостилися в іншому місці.

Червоний Лис верховодив, як дужий пес у собачій зграї. Адамс постеріг ще, як Червоний Лис ліг і пальцем поманив до себе Беззубого Бена. Обоє полягали разом під одну ковдру, і Адамс подумав, що вони, певно, діють спільно у багатьох темних справах.

Але потім він полишив стежити за обома пройдисвітами, бо його увагу привернуло якесь шарудіння, що долинуло знадвору і зразу ж вщухло. Цілковита тиша поступово стомлювала і наганяла сон, хлопець над силу примушував себе бути насторожі.

Адамс навіть не усвідомив, чи спав він, коли його зненацька збудив якийсь шум. Йому видалося, нібито цей шум виник в самому будинку. Адамс підвівся і насамперед мимоволі глянув туди, де лежали заводіяки — Червоний Лис і Б єн. Місце було порожнє. Там валялась сама лише ковдра: вона була відкинута так, наче ті, що лежали під нею, поспіхом шугнули кудись. Шум долинув саме звідти, і Адамсові здалося, ніби дерево стукнуло об дерево. Він уважно роздивився навколо, але у темряві так ніде і не побачив зниклих. І все ж таки вони мусять іще бути тут, у будинку, бо двері, які охороняв Адамс, — єдиний вихід звідси. Хлопець підвівся і пошукав ще пильніше. Червоного Лиса і Бена ніде не було.

— Може, зняти тривогу? — порадився він з вартовим, що стояв біля бійниці поблизу дверей.

— Та нехай оті пройдисвіти ідуть собі до дідька, — сказав той. — Після такої пригоди нам тепер безпечніше без них.

— Але було б непогано довідатись, як можна потай вислизнути з цього будинку, — відповів Адамс.

— Для чого? — знехотя буркнув мисливець.

У Адамса було таке враження, що вартовий знав більше, ніж сказав. Може, він знав потайний хід і не хотів виказати його, а може, навіть допомагав обом втікачам? Так і облишив Адамс цю справу, нічого не з'ясувавши до пуття.

Коли почало розвиднятися, Адамс відчинив двері, щоб поглянути до коней. Будинок, як виявилося, стояв на плоскогір'ї високо серед Скелястих гір. Ранкове