Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Несподіваний арешт укоханого запорожцями лицаря тяжко образив все запорозьке товариство, і воно зараз же почало робити заходи, щоб його визволити. Тому ділу допоміг ще й король польський, що, сподіваючись року 1672 нападу на Польщу турків, просив царя випустити на волю Сірка як найлютішого ворога бусурманів, який найкраще вміє їх громити. Зносини московського уряду з приводу нападу турків лишили історії дуже цікавий документ — «Описаніє Січі Запорозької». Сподіваючись нападу турків через запорозькі землі, російський уряд запитував Кіш про те, які на Запорожжі маються городки для оборони, і от запорожці про свою Січ писали так:

«Город Січа стоїть в устях Чортомлика й Прогноя, над річкою Скарбною. Вал Січі заввишки 6 сажнів, з поля од Сумської сторони й од Базавлука на валу пороблені палі й бійниці, з другого боку од устя Чортомлика та Скарбної пороблені дерев’яні коші, набиті землею. У Січі башта з поля мірою навкруг 20 сажнів, у тій башті бійниці, а перед баштою, за рівчаками, зроблено земляний городок у 110 сажнів навкруги з вікнами та гармати. Щоб ходити по воду на Чортомлик та на Скарбну, пороблено вісім пролазів, і над тими пролазами теж віконця; завширшки ті пролази тільки одній людині з водою пролізти. Мірою той город Січа з поля од річки Прогноя до річки Чортомлика без малого 100 сажнів. Понавколо того города вирізано рівчак у 5 сажнів углиб; з правого боку города річка Про-гной, з лівого — річка Чортомлик, а впали ті річки у річку Скарбну, що біжить позад города біля самого рівчака. Мірою весь город Січа навкруги біля 900 сажнів. Будував город Січу кошовий отаман Лу-тай з козаками років 20 до того. В Січі мається гарматного наряду: одна гармата мідна ломова і до неї 100 куль, що важать по вісім гривенок ядро на московську міру; 11 гармат менших і до них по 100 куль, що важать по 4, по 3 й по 2 гривенки і по полугривенці ядро. А ковалів у Січі завжди пробуває біля сотні. /Іороху гарматного й ручного 350 пудів, свинцю 300 пудів і труту біля 30 пудів».

Списавши отак свою Січ, запорожці закінчували свого листа проханням, щоб полковника Івана Сірка було визволено на волю і повернено на Січ.

Король польський Ян Собеський не марно страхався приходу на Україну турецького султана — на початку літа року 1672 султан Махмуд IV з великим військом перейшов Дунай, а далі й Дністер і, помщаючись за напади польського війська на Дорошенка, підступив до Кам’янця. Дорошенко ж тим часом у спілці з татарами погромив під Батогом польське військо і козаків Ханенка. В серпні турки добули Кам’янець і, повернувши на північ, підійшли під Львів і почали його добувати. При тому Дорошенко з козаками підходив навіть під Крехівський монастир, що у ті часи майже один на всю Галичину ще додержував православної віри. Налякана силою турків Польща скоріше пішла з султаном на згоду, і по Бучацькій умові, 7 жовтня 1672 року, віддала туркам Поділля і зреклася України, признавши її за Дорошенком, себто незалежною від Польщі. Підлеглість своїм одвічним ворогам — бусурманам була огидна всякому українцеві, немила вона була й Дорошенкові, і якщо він і пішов під турецьку зверхність, так тільки з тим, щоб врятувати Україні волю. Коли ж заміри Дорошенка здійснилися і він вивернувся з-під Польщі, то зараз же послав у Москву послів

сказати, що охоче передасть свою Україну під зверхність російську, якщо тільки цар забезпечить їй становище відповідно до умови з Богданом Хмельницьким.

Цар охоче згодився на пропозицію Дорошенка, і скликаний з приводу цього у Москві земський собор ухвалив прийняти Дорошенка з Правобічною Україною. Того не сталося, з одного боку, через те, що Польща, як тільки турки вийшли за Дунай, знову почала домагатися влади над Україною, з другого ж боку, через те, що на Лівобережній Україні, замість невідомо за що засланого в Сибір Многогрішного, вже був новий гетьман — Самойлович, і він через посланців умовив царя не приймати Дорошенка під свою руку, а краще затвердити гетьманом обох берегів Дніпра його, Са-мойловича, обіцяючи не вимагати для України тих автономних прав, яких вимагав Дорошенко.

Московський уряд скористався нагодою, затвердив Самойло-вича гетьманом і звелів Ромодановському йти з військом і допомогти йому одібрати Правобережну Україну в Дорошенка. Спільники перейшли за Дніпр, опанували Каневом та Черкасами і почали переманювати на свій бік правобережні полки козаків. Дорошенко хотів змагатися, та український люд і козаки відсахнулися від нього. Торішнє перебування турків на Україні виявило всім, що Дорошенко піддався бусурманам, а перебудування турками у Кам’янці костьолів на мечеті страшенно всіх вразило й одвернуло од Дорошенка. Через невеликий час всі правобережні полки признали гетьманом Самойловича, Дорошенко ж лишився з самим тільки Чигирином та кількома тисячами козаків.

На 15 березіля у Переяславі була зібрана рада з представниками од всіх полків, і всі признали гетьманом Самойловича та російську зверхність. Туди ж прибув і Ханенко і, зрікшись свого гетьманства, якого фактично вже й не мав, передав свої клейноди Са-мойловичу разом з рештою своєї армати. Ті клейноди були надані Ханенкові від польського короля через представників од Війська Запорозького, і запорожці мали їх за свої; гармати ж і коні під гарматами були власністю Війська Запорозького, і воно, почувши про події у Переяславі, зараз же вимагало від Самойловича, щоб прислав коней, гармати й клейноди на Січ, та новий гетьман не звернув на вимоги Запорозького Коша ніякої уваги і тим зразу відвернув од себе низове козацтво.

Тим часом славний Сірко, вирвавшись року 1672 з неволі, на початку року 1673 був знову обраний кошовим отаманом Війська Запорозького, а по весні того року, не беручи участі у змаганні Самойловича з Дорошенком, повів запорожців на турецькі городи Аслам та Очаків і обидва городи поруйнував. Наприкінці ж літа ходив на Муравський шлях, вистежив там татарський загін, що хотів набігти на Слобідську Україну, погромив його і забрав багатьох татар у бранці. Коли після цієї щасливої перемоги над ворогами Сірко повертався на Січ, то трохи сам з усім своїм товариством не попав у бранці. На запорожців наскочила ціла орда татар у 8 000 коней, оточила їх у степу і три дні