Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Спочатку іспанець подумав, що вони зустріли переможний флот дона Міґеля, який повертається після розгрому піратів. Коли ж кораблі зійшлися та на грот-щоглі «Арабелли» злетів вимпел Святого Георгія, капітан «Санто Ніньйо», вирішивши, що хоробрість не завжди потрібна в житті, спустив свій прапор.

Капітан Блад наказав екіпажу «Санто Ніньйо» взяти човни і забиратися на Арубу чи куди вони хочуть. Він був настільки люб’язний, що навіть дав їм кілька своїх човнів, які тяглися на буксирі.

— Побачите, — сказав капітан, — дон Мітель зараз у вкрай поганому настрої. Кланяйся йому від мене і передайте, що я ризикну нагадати йому, що в усіх нещастях, які впали на його голову, він винен сам. Те зло, яке він заподіяв, наславши свого брата з бандитами на острів Барбадос, окошилося зараз на ньому. Перекажіть йому також, щоб надалі він сім разів одміряв, перш ніж зважитися знову напускати своїх дияволів на англійські поселення.

По цих словах він відпустив капітана «Санто Ніньйо», а сам почав критично оглядати свій новий трофей. Піднявши люки, команда «Арабелли» помітила, що в трюмах іспанського корабля є живий вантаж.

— Раби, — сказав Волверстон, і, впевнений у цьому, почав на всі заставки клясти іспанську підступність, поки з надр корабля не виліз похмурий Каузак, мружачись від ясного сонячного світла.

Не тільки від сонячного світла мружився бретонський пірат, чесно кажучи. Ті, хто виповзав слідом за ним, — а це були залишки його команди, — останніми словами лаяли свого ватажка за легкодухість, через яку їм доводиться оце зараз зносити таку ганьбу, бо їх рятують люди, яких вони так підступно зрадили і прирекли на загибель.

Три дні тому їхній шлюп зіткнувся з «Санто Ніньйо» і був потоплений, сам Каузак ледве уникнув страти, і то, можливо, лише для того, щоб стати посміховиськом серед «берегового братства».

Довго потім на Тортузі йому глузливо докоряли:

— Куди ти подів здобуте на Маракаїбо золото?

Перемогу в Маракаїбо вважали шедевром піратської діяльності капітана Блада. Хоч навряд чи знайшовся б хоч один із багатьох попередніх боїв Блада, так старанно, до найменших подробиць описаних Джеремі Піттом, де не виявився б справжній талант морського тактика й стратега. Але найяскравіше виявився цей таланту боях під Маракаїбо, коли піратам блискуче вдалося вирватися з тієї петлі, яку збирався затягнути навколо них дон Міґель д’Еспіноса.

Слава, якої Блад зажив до цього, затьмарювалась тією славою, яку він здобув зараз. Це була слава, якої ще ніколи не мав жоден пірат, включаючи навіть Морґана.

На Тортузі, де він протягом кількох місяців працював над переобладнанням трьох кораблів, захоплених в іспанців, які йшли знищити його, він став мало не об’єктом поклоніння в очах представників дикого «берегового братства» — усі вони тепер вважали за честь служити під його командою. Це надало йому рідкісну змогу бути вибагливим і ретельно добирати склад команд для нових кораблів своєї ескадри. Коли він вирушив у новий похід, під його командою було вже п’ять прекрасно оснащених кораблів і понад тисячу корсарів. Це вже була не тільки слава, а й міць і сила. Три захоплених іспанських галіони він з якимось академічним гумором перейменував на «Клото», «Лахезіс» і «Атропо»[19], ніби сповіщаючи цим, що віднині вони будуть вершителями долі тих іспанців, які зустрічатимуться йому на морях.

У Європі новина про цей флот, яка прилетіла після новини про поразку іспанського адмірала в Маракаїбо, викликала сенсацію. Іспанія і Англія сприйняли її по-різному, але обидва з великим занепокоєнням. Хоча причини такого занепокоєння були в них різні, і якщо ви не полінуєтесь і переглянете дипломатичне листування, яке велося з цього приводу, то побачите, що воно солідне за обсягом, але не завжди коректне.

А тим часом у Карибському морі іспанський адмірал дон Міґель д’Еспіноса можна сказати — підхожий термін іще не придумали на той час — оскаженів. Ганьба, яку він відчув після нечуваної поразки від рук капітана Блада, ледь не позбавила адмірала розуму. Якщо ми поставимось неупереджено, не можна не поспівчувати дону Міґелю. Ненависть стала щоденною стравою цієї нещасної людини, а жадоба помсти не припиняла свердлити його мозок. Мов навіжений, гасав він Карибським морем, шукаючи зустрічі зі своїм ворогом, і, не знаходячи його, задовольнявся тим, що нападав на всі англійські та французькі кораблі, які траплялися на його шляху.

Не потрібно казати жодного слова, щоб довести, що уславлений флотоводець і відомий гранд Іспанії, втративши здоровий глузд, у свою чергу сам став піратом. Вища державна рада, звісно, могла б засудити корсарські дії адмірала. Але що могло це значити для людини, яку і так уже засудили, без усякої надії на прощення? От якби він, виявивши хист і спритність, спіймав та повісив Блада, то, можливо, Іспанія поблажливіше поставилася б до того, що він витворяв зараз, і до тих втрат, яких він зазнав раніше.

Не зважаючи на те, що капітан Блад зараз значно переважав його в силі, іспанець шукав пірата вгорі і внизу, по невторованих морських просторах. Проте цілий рік розшуки були марними. І ось, нарешті, вони зустрілися, але за дуже дивних обставин.

Спостереження за людським буттям може викрити дріб’язкових людей, які іронізують, використовуючи випадковість у белетристиці й драмі, що саме життя є не що інше, як низка збігів. Розгорнемо історію хоча б на останніх сторінках — і там ми знайдемо чимало збігів, яким з найменшими зусиллями можна було б запобігти. Дійсно, збіг може бути визначений як інструмент, який доля використовує для формування долі людей і народів. Це легко було б побачити в долі капітана Блада і деяких його підлеглих.

П’ятнадцятого вересня 1688 року — пам’ятний ріку літописі Англії[20] — хвилями Карибського моря пливли три кораблі, зустріч яких найближчим часом