Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

грунти, річки, млини й таке інше, намагаючись разом з тим підгорнути під себе селянство так само, як робили десять літ до того польські пани. Через те Виговський, що був обраний гетьманом самою старшиною, став зразу немилий всьому простому українському людові.

Над осінь року 1657 на Україну прийшло російське військо і розташувалося у Києві та по різних городах Лівобережної України. Це дуже не подобалося Виговському і всій козацькій старшині, тим більше, що ніхто під той час на Україну не нападав. Такий вчинок був порушенням з боку Московського царства Переяславської умови, за якою Московська залога мусила бути тільки в Києві. Маючи надію згодою з Польщею забезпечити Україні ширшу автономію, Виговський розпочав з цього приводу зносини з польським урядом. Але проти таких заходів гетьмана повстало Запорозьке Військо, бо, пам’ятаючи великі польські кривди й зради, воно не хотіло й чути ні про які з Польщею умови. До запорожців прилучився й полтавський полковник Пушкар і, пославши на Ви-говського донос царю, сам зі своїм полком та одним полком запорожців вийшов за межі свого полку, щоб напасти на Виговського.

Щоб зміцнити своє становище, Виговський на початку лютого 1658 року, в присутності царського посланця, скликав у Переяславі раду вже з участю всіх козаків і черні, опріч Полтавського полку й запорожців, що вже ставилися до нього зовсім вороже. На тій раді він знову-таки був обраний гетьманом, та тільки після обрання, щоб дістати царське затвердження, він змушений був згодитися на те, аби лишити у деяких українських городах російських воєвод. Зараз же після того незадоволений обмеженням гетьманських прав Виговський прискорив свою змову з Польщею, а сам пішов з військом на Пушкаря. Бої між козаками Виговського й Пушкаря тягайся з 18 травня аж до 7 червня. Побивали то ті, то другі, але врешті запорожці зі своїм полковником Барабашем покинули Пушкаря, і той був побитий і навіть сам загинув в бойовищі.

Скоро після того, 6 вересня 1658 року, у Гадячі були підписані умови згоди Виговського з Польщею, за якою з воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського складалося Велике князівство Руське зі своїм військом, судом та православною вірою; керувати ж тим князівством мав обраний всіма станами української людності гетьман.

Запорожці, хоч і дістали од Виговського повідомлення про ту умову, та не хотіли пристати до спілки з поляками, бо вже зневірилися у їхніх обіцянках.

ІВАН СІРКО

У той час великий вплив на запорожців мав полковник Війська Запорозького Іван Сірко. Родом він був з села Мерефи Слобідської України і хоч не мав ніякої освіти, та зате уславився поміж товариством надзвичайним войовничим хистом, певним лицарством і завзятим обстоюванням козацької волі та стародавніх запорозьких звичаїв.

Прямуючи стежкою Богдана Хмельницького, Сірко завжди обстоював протекторат над Україною російського царя, але за умови забезпечення повного самоврядування України, і в ті часи, коли російський уряд порушував Переяславську умову з Богданом Хмельницьким, він завжди виступав з одвертими протестами проти таких заходів, і ті протести доходили навіть до оружної боротьби. Запеклий ворог бусурманів, Сірко все своє життя воював з ними і ставав ворогом всіх тих українських гетьманів, котрі шукали спілки з татарами або турками. Разом з тим він вороже ставився й до Польщі, пам’ятаючи нечувані вчинки Потоцького й Чарнецького.

Ставши року 1659 кошовим отаманом Війська Запорозького, Сірко оружно виступив проти Виговського, бо спілка гетьмана з королем, на думку кошового, повинна була знову затягти Україну у польське ярмо. Через такі погляди запорожці разом з полковником Пушкарем зчинили перший розбрат і колотнечу на Україні, які з часом привели її до повнрї руїни. Скоро після смерті Пушкаря запорожці вийшли з Січі і через свою лютість на Виговського та поляків взяли великий гріх собі на душу і, прилучившись до російського війська князя Ромодановського, помагали руйнувати українські городи Ромни, Пирятин, Чорнуху, Горошин та інші, що обстоювали за Виговського. Проте скоро, побачивши з боку московських людей до себе зневагу, вони схаменулися і пішли од Ромодановського на Січ.

На початку року 1659 російське військо обложило у Конотопі полковника Гуляницького, прихильника Виговського. Почувши про це, Виговський як спільник короля покликав собі на поміч татар, напав з козаками й татарами на російське військо і так його погромив, що навіть воєводів, привідців війська московського побрав у бранці і віддав татарам у неволю.

Проте, незважаючи на блискучу перемогу Виговського, українські козаки, побачивши поруч свого гетьмана поляків та татар, одсахнулися од нього і почали не слухатись, кажучи, що Виговський знову продав Україну ляхам. Одночасно з тим сила Виговського зменшилася од того, що Сірко з запорожцями саме на той час напав на Крим і тим примусив татар покинути Виговського та поспішати до своїх кочовищ.

Повернувшись з походу на Крим, Сірко пішов із запорожцями у Київ, щоб там сполучитись з російським військом, яке воювало

Виговського. Гетьман, довідавшись про те, послав навперейми йому полковника Тимоша, та Сірко так того Тимоша погромив, що він ледве з душею зрятувався.

Як тільки запорожці з Сірком з’явилися на Правобережній Україні, рух проти Виговського перекинувся й туди, і Сірко, скориставшись з того, поєднався в Умані з полковником Ханенком та й оголосив Виговського зрадником, а на гетьманство підмовив козаків обрати того, кого українська старшина хотіла ще до смерті Богдана Хмельницького — сина його Юраська.

СІРКО НАСТАНОВЛЯЄ ГЕТЬМАНОМ ЮРАСЬКА ХМЕЛЬНИЧЕНКА

З Умані разом з усіма козаками, що піднялися проти Виговського, Сірко почав наступати на нього, і на початку вересня 1659 обидва козацькі війська зблизилися біля села Германівки. Тут Виговського покинули останні козаки, що ще були при ньому, і він лишився з самими поляками та найманим військом. Зрозумівши, що справа його загинула, Виговський не схотів далі проливати марно козацьку кров, а сам одіслав клейноди Хмельниченку і зрікся гетьманства.

Ставши гетьманом, Юрась Хмельниченко під впливом Сірка послав полковника Петра Дорошенка сказати начальнику російського війська на Україні Трубецькому, що вся Україна хоче бути під протекцією царя, тільки з умовою, щоб по українських городах не було російських воєвод ніде, опріч Києва. Таким чином, треба сказати, що нове сполучення України з Польщею після смерті Богдана Хмельницького розбили виключно запорожці з своїм жвавим кошовим отаманом Сірком.

Князь Трубецькой замість одповіді Хмельницькому на його умови нового прилучення України до російської держави закликав його разом з козацькою старшиною у Переяслав, де стояло російське військо, з тим, щоб скликати таку раду і обрати гетьмана наново. Коли ж було обрано знову-таки Хмельницького, то Трубецькой примусив його дати