Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

Перед нами була велика яма, викопана, очевидно, давно, бо краї її обсипались, а на дні росла трава. Там лежала поламана кирка й кілька дощок від ящиків. На одній з цих дощок я побачив випалений розпеченим залізом напис «Морж» — назву корабля Флінта.

Все було ясно. Хтось знайшов і забрав скарб. Сімсот тисяч фунтів стерлінгів зникли!

Розділ XXXIII

ПАДІННЯ ВАТАЖКА

Чи бачив світ коли таке розчарування? Шестеро піратів стояли, як громом побиті. Сільвер отямився перший. Всі його помисли, мов коні на перегонах, мчали до цього скарбу, і от. за якусь мить все загинуло. Але він швидко опанував себе і змінив план своїх дій раніше, ніж інші встигли зрозуміти, яка з ними сталась біда.

— Джім, — прошепотів він, — візьми оце і будь напоготові.

І він дав мені двоствольний пістолет.

Водночас він почав спокійно посуватися на північ і за кілька кроків перейшов на другий бік ями, яка тепер відокремлювала нас від решти піратів. Потім глянув на мене й кивнув головою, ніби кажучи: «Погані справи». Я й сам був такої думки. Сільвер дивився на мене тепер приязно. Мене так обурили його зради, що я не втримався й прошепотів йому:

— Ви ще раз перейшли на інший бік.

Та він не встиг мені нічого відповісти. Пірати, лаючись і вигукуючи, почали стрибати в яму і нишпорити в ній, розкидаючи дошки. Морган знайшов одну золоту монету. Він взяв її в руки, лаючись на всі заставку. Ця монета в дві гінеї кілька секунд переходила з рук в руки.

— Дві гінеї! — проревів Меррі, простягаючи монету Сільверові. — Так оце твої сімсот тисяч фунтів? Ти, здасться, майстер укладати вигідні угоди? Тепер ти бачиш, що виходить з твоїх угод, дерев'яна твоя голова?!

— Рийте, рийте ще, хлоп'ята, — холодно й насмішкувато проказав Сільвер. — Ви ще там знайдете кілька земляних горіхів, які так полюбляють свині.

— Кілька горіхів! — несамовито заверещав Меррі. — Братки, ви чули, що він сказав? Кажу ж вам: він усе знав раніше! Гляньте йому в обличчя, там усе написано.

— Ех, Меррі, — промовив Сільвер. — Знову ти пнешся в капітани? Ти, я бачу, упертий хлопець.

Та цього разу всі пірати стояли за Меррі. Вони почали вилазити з ями, люто поглядаючи на нас. А втім, на наше щастя, всі вони вилізли на протилежному боці.

Отак і стояли ми, двоє на одному боці, п'ятеро — на другому, розділені ямою. Ніхто не наважувався завдати першого удару. Сільвер стояв нерухомо. Він пильно стежив за піратами, спираючись на свою милицю. Вигляд у нього був спокійний. Безперечно, він був хоробра людина.

Нарешті Меррі вирішив, що промова допоможе справі.

— Братки, — сказав він, — дивіться, адже їх тільки двоє: один — старий каліка, який привів нас сюди на загибель, а другий — перелякане щеня, у якого я давно хочу вирізати серце. А тепер, братки…

Він підвів руку, готуючись почати напад. Але саме тут — трах! трах! трах! — три мушкетні постріли гримнули з хащі. Меррі упав головою вниз у яму. Пірат з забинтованою головою закрутився, мов дзига, і теж упав, розтягтись поруч з ним. Решта троє щодуху кинулись тікати.

Тієї ж миті Довгий Джон вистрілив з обох стволів свого пістолета в Меррі, який намагався підвестися. Помираючи, Меррі глянув своєму вбивці в очі.

— Джордж, — сказав Сільвер, — тепер ми, здається, поквиталися.

В заростях мускатного горіха ми побачили лікаря, Бена Ганна і Грея. Вони бігли до нас. Мушкети їхні диміли.

— Вперед! — крикнув лікар. — Поспішайте, хлоп'ята! Треба відрізати їм шлях до човнів.

І ми побігли, не розбираючи шляху, продираючись крізь кущі.

Сільвер намагався не відставати од нас. Він так працював своєю милицею, що, за словами лікаря, й здорова людина не витримала б такої роботи. Здавалося, що груди Довгого Джона ось-ось розірвуться від напруги. Але все-таки він одстав від нас ярдів на тридцять, коли ми добігли до укосу.

— Докторе, — кричав він, — та гляньте ж! Нема чого поспішати.

Справді, поспішати було нікуди. Троє піратів, які лишилися живі, бігли далеко від нас у напрямі горба Бізань-щогла. Отже, ми вже відрізали їм шлях до човнів і могли тепер перепочити. Довгий Джон, витираючи піт з обличчя, повільно підступив до нас.

— Дуже вдячний вам, докторе, — сказав він. — Ви саме вчасно приспіли, щоб врятувати мене й Гокінса… А, то це ти, Бен Ганн? — додав він. — Ти, я бачу, молодчина.

— Так, це я, Бен Ганн, — відповів остров'янин, вигинаючись перед Сільвером, наче угор. — А ви, — додав він, помовчавши, — як ви себе почуваєте, містере Сільвер? Здається, непогано?

— Бен, Бен, — пробурмотів Сільвер, — подумати тільки, яку штуку ти мені утнув!

Лікар послав Грея по кирку, яку кинули пірати-втікачі. Поки ми йшли повагом униз до шлюпок, лікар коротко розповів мені, що сталося за час моєї відсутності. Сільвер жадібно прислухався до кожного слова. Вен Ганн, напівбожевільний остров'янин, був головним героєм у всій цій історії.

Під час своїх блукань по острову Бен знайшов скелет, а потім і скарб. Це він почистив кишені скелета і викопав гроші, це його ручку від кирки ми бачили на дні ями. На своїх плечах він помалу переніс усе золото з-під високої сосни в печеру на горбі в північно-східній частині острова, де й заховав його в безпечному місці за два місяці до прибуття «Іспаньйоли».

Лікар довідався про все це від нього самого при першій же зустрічі, в день атаки на блокгауз. Побачивши на другий день, що шхуна зникла з бухти, лікар пішов до Сільвера, віддав йому непотрібну тепер карту, віддав йому всі продовольчі запаси, бо у Бена Ганна в печері було вдосталь солонини з козячого м'яса. Лікар віддав Сільверові все, щоб мої друзі могли спокійно перейти з блокгауза на вершину горба, де їм не загрожувала малярія і де вони могли оберігати скарби.

— Що ж до тебе, Джім, — сказав лікар, — то мені було дуже боляче за тебе, але, я насамперед мав піклуватися про тих, хто виконував свій обов'язок. А ти не був серед них, і в цьому ти сам був винен.

Але того ранку, коли він побачив мене в полоні у піратів, він зрозумів, яка небезпека загрожує мені, коли пірати побачать, що скарб зник. Тому лікар поспішно прийшов до печери, взяв з собою Грея і Бена Ганна, залишив сквайра охороняти пораненого капітана