Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні
Згодом Блад зізнався, що на якусь мить він був ладен відмовитись від розробленого ним самим того страшного плану. Він мусив звернутися спогадами до вчинків цих самих іспанців у Бріджтауні — саме для того, щоб опанувати себе й позбутися прояву слабодухості...
І знову він побачив біле як крейда дитяче обличчя Мері Трейл, коли, охоплена невимовним страхом, вона втікала від головоріза, якого Блад потім заколов, згадав ще й інші, набагато страхітливіші речі, які бачив того страшного вечора. Усі вони постали тепер перед очима, щоб зміцнити його рішучість, яка була похитнулася. Іспанці довели, що вони не мають ані гідності, ані милосердя, ані будь-якого жалю; обпоєні релігійним дурманом, вони не мали в собі жодної іскри того християнства, символ якого встановлено на щоглі корабля, що наближався. Тільки хвилину тому жорстокий і брутальний дон Дієґо образив Усемогутнього припущенням, що той піклується про долю католицької Іспанії. Тепер сам дон Дієґо має бути суворо покараний за свою помилку.
Відчувши, як до нього повернулася твердість, така необхідна для виконання цього завдання, Блад наказав Оґлу запалити гніт і зняти свинцевий фартух із запального отвору гармати, до жерла якої був прив’язаний дон Дієґо. Молодший Еспіноса знову вибухнув прокльонами, змішаними з благаннями, і тоді Блад повернувся до нього.
— Замовчи! — обірвав він його. — Мовчи і слухай! У моїх намірах немає підірвати твого батька і спровадити його в пекло, хоч він на це й заслуговує. Я взагалі не збираюсь навіть позбавляти його життя. Зрозумів?
І хлопець справді замовк, почувши таку обіцянку, обіцянку досить дивну за цих обставин, а Блад став пояснювати свій план тією бездоганною й елегантною іспанською мовою, якою він, на щастя, так добре володів — на щастя не тільки для себе, а й для дона Дієґо.
— Зрада твого батька поставила нас у тяжке становище: нам загрожує небезпека полону й смерті на борту отого іспанського корабля. Якщо твій батько впізнав флагманський корабель свого брата, то й брат його, напевно, впізнав «Сінко Льяґас». Поки що все йде добре. Але незабаром «Енкарнасьйон» підійде досить близько, і там зрозуміють, що на «Сінко Льяґасі» не все гаразд. Рано чи пізно вони або розгадають, або виявлять, у чім річ, і тоді відкриють вогонь або візьмуть нас на абордаж. Зараз нас мало і ми не можемо битися, а твій батько добре усвідомлював це, коли заманив нас у цю пастку. Та битися ми таки будемо, якщо нас примусять. Ми не здамося на милість жорстокої Іспанії.
Він поклав руку на лафет гармати, до якої був прив’язаний дон Дієґо...
— Запам’ятай одне: на перший постріл з «Енкарнасьйона» відповість оця гармата. Я висловлююсь зрозуміло?
Молодий Еспіноса затремтів і, змінившись на лиці, глянув у жорстокі блакиті очі капітана Блада, що так пильно дивилися на нього.
— Іменем Усевишнього, — затинаючись, пробелькотів юнак, порушивши загальну мовчанку. — Хіба ж мені може бути зрозуміло? Що я повинен збагнути? Як ви можете уникнути бою? Якщо ви знаєте вихід, а в мене або в цих людей буде можливість допомогти вам, то, заради Бога, кажіть скоріше.
— Бою можна було б уникнути, якби дон Дієґо д’Еспіноса поїхав на борт корабля свого брата і своєю присутністю довів адміралові, що на «Сінко Льяґасі» все гаразд, що він і досі іспанський корабель, про що й свідчить зараз його прапор. Але, на жаль, дон Дієґо не може поїхати особисто, бо він... зайнятий іншими справами. Припустімо, в нього лихоманка, яка затримує його і не дає залишити каюту. Однак ти, його син, можеш передати і це, і дещо інше, так само, як і уклін твого батька дядькові. Ти і я поїдемо в човні, де веслярами будуть шість іспанців. Я — видатний іспанець, звільнений вами з рабства на Барбадосі, — супроводитиму тебе... Якщо я повернуся живим і не станеться нічого такого, що могло б зашкодити нам вільно відплисти звідси, дону Дієґо буде подаровано життя, так само, як і кожному з вас. Але коли станеться якесь лихо — все одно чи то через зраду, а чи через нещасливий випадок, бій, як я вже мав честь пояснити, розпочне постріл із цієї гармати, і твій батько буде першою жертвою конфлікту.
Блад замовк. Серед його товаришів прокотилися схвальні вигуки, тим часом як іспанці занепокоїлись. Молодий Еспіноса мінився в лиці, чекаючи вказівок батька. Але батько мовчав. Мужність дона Дієґо, здавалося, прикро зрадила його перед таким жорстоким випробуванням. Він безпорадно завис у своїх страшних путах і мовчав. Мабуть, він не наважувався радити синові не погоджуватись на таку пропозицію і водночас соромився спонукати його пристати на неї.
— Ну годі! — сказав Блад. — Гадаю, що я висловився досить зрозуміло?
Дон Естебан провів язиком по пересохлих губах і тильною стороною руки змахнув холодний піт з лоба. Очі його якусь мить у відчаї дивилися на плечі батька, немов благаючи про пораду. Але батько мовчав. З горла хлопця вихопився звук, схожий на ридання.
— Я... я згоден, — відповів він нарешті і, повернувшись до іспанців, почав їх гарячково переконувати. — І ви... ви теж погоджуйтесь! Заради дона Дієґо, заради самих себе, заради всіх нас. Коли ви не згодитесь, цей капітан без жалю розправиться з нами.
Оскільки дон Естебан погодився, а їхній командир не наказував опиратися, то навіщо накликати на себе погибель виявом непотрібного героїзму? Без зайвих вагань іспанці як один відповіли, що робитимуть усе, чого від них вимагатимуть.
Блад повернувся й підійшов до дона Дієґо:
— Дуже шкодую, що я змушений залишити вас у такій незручній позі, але... — На секунду він замовк і насупився, пильно розглядаючи полоненого, потім, після ледве вловимої паузи, знову заговорив: — Думаю, що вам не слід боятися чогось більшого, ніж ця незручність, і повірте мені, що я скорочу неприємності, наскільки зможу.
Дон Дієго не відповідав.
Пітер Блад зачекав якусь мить, уважно розглядаючи його, потім
