Звіробій - Джеймс Фенімор Купер

Дівчата слухали з глибокою увагою, і жодна з них не піддалася малодушному страхові, що його, безсумнівно, викликало б таке повідомлення в кожного, хто не звик переживати прикрощі та небезпеки прикордонного життя. На подив Звіробоя, Джудіт хвилювалася дужче. Гетті слухала жадібно, але нічим не виявляла своїх почуттів і, здавалося, мовчки поринула в скорботні роздуми про все, що скоїлось. А втім, обидві дівчини обмежилися лише кількома словами і враз пішли поратися на кухню. Люди, в яких хатні турботи ввійшли в звичку, роблять своє діло машинально навіть у хвилини душевних страждань та печалі. Сніданок минав у похмурому мовчанні. Дівчата майже не доторкнулися до простих, але ситних страв, зате

Звіробій показав ще одну рису доброго солдата, а саме: довів, що навіть найтривожніші і найскрутніші обставини не можуть зіпсувати йому апетит. Так до кінця сніданку ніхто й не промовив ні слова. Але потім Джудіт заговорила гарячково й хапливо, як то буває завжди, коли душевна тривога перемагає зовнішнє самовладання.

— Тато похвалив би цю рибу! — вигукнула вона. — Він каже, що лососина в тутешніх озерах анітрохи не гірша за морську. І я так гадаю.

— Подейкують, Джудіт, ніби ваш батько добре знайомий з морем, — сказав молодий мисливець кинувши на дівчину допитливий погляд, бо, як і всі, хто знав Гаттера, він не міг побороти цікавості до далекого минулого цього чоловіка. — Гаррі Непосида розповідав мені, начебто ваш батько був колись моряком.

Спочатку Джудіт немовби збентежилась, потім під впливом зовсім нового для неї почуття раптом заговорила щиро й одверто.

— Якщо Непосида знає що-небудь про минуле мого батька, нехай би він мені про це розповів! — вигукнула вона. — Іноді мені самій здається, що він був моряком, а іноді я доходжу думки, що це неправда. Якби скриня була відімкнена чи могла говорити, мабуть, вона повідала б нам усю цю історію. Але засуви в ній надто міцні, щоб можна було порвати їх, як мотузок.

Звіробій обернувся до скрині і вперше роздивився її уважно. Хоч фарба на ній злиняла і мала на собі безліч слідів недбалого поводження, але зроблено скриню було з доброго матеріалу руками чудового майстра. Звіробоєві ніколи не доводилось бачити дорожніх речей такого гатунку. Дороге темне дерево було тонко відполіроване, хоч тепер на його поверхні майже не лишилося лаку; найхимерніші подряпини та вибоїни свідчили про те, що скриня не раз стикалася з предметами ще твердішими, ніж вона сама. Ріжки були міцно оковані сталлю, а три замки своїм фасоном та карбуванням могли б привернути до себе увагу навіть в антикварній крамниці. Скриня була дуже велика, і коли Звіробій підвівся і спробував її підняти, взявшись за одну з масивних ручок, то відчув, що вага цілком відповідає зовнішньому виглядові.

— Ви коли-небудь бачили скриню відчиненою, Джудіт? — руба запитав Звіробій; делікатність в таких речах була чужа людям, що жили на далеких околицях цивілізації.

— Ні разу. Тато ніколи не відмикав її при мені, якщо взагалі будь-коли відмикав. Ні я, ні сестра не бачили, щоб віко скрині коли піднімалося.

— Отут ти й помиляєшся, Джудіт, — спокійно заперечила Гетті.— Тато піднімав віко, і я це бачила.

Звіробій прикусив язика; він нітрохи не соромився допитувати старшу сестру, але вважав за непристойне зловживати слабоумством молодшої.

— Коли і де ти бачила цю скриню відчиненою, Гетті?

— Тут, і багато разів. Тато часто відмикає скриню, коли тебе немає вдома, бо при мені він робе й говорить усе, і йому байдуже, що я все те бачу й чую.

— А що він робить і що говорить?

— Цього я не можу тобі сказати, Джудіт, — тихо, але рішуче відповіла сестра. — Татові секрети — не мої секрети.

— Секрети? Досить дивно, Звіробою, що батько звіряє свої секрети Гетті і таїться з ними від мене!

— Він має на те поважні причини, Джудіт, хоч ти їх не знаєш. Тата зараз немає тут, щоб він відповів тобі сам, і я більше нічого не скажу про це.

Джудіт та Звіробій здивовано перезирнулись, і на хвилину дівчина засмутилась. Та раптом, схаменувшись, вона одвернулась від сестри, ніби співчуваючи її хворості, й заговорила до юнака.

— Ви переповіли нам тільки половину своїх пригод, — сказала вона, — і спинились на тому, як ви заснули в човні, чи, точніше, прокинулись від крику пірникози. Ми також чули крики пірникози й гадали, що то на бурю, хоча в цю пору року на озері бурі зриваються зрідка.

— Вітри дмуть і бурі лютують, коли забажається богові,— іноді в одну пору року, іноді в іншу, — відповів Звіробій, — а пірникози говорять те, що їм підказує їхня природа. Було б значно краще, якби й люди поводились так само чесно та щиро. Звівшись на ліктях і прислухавшись до пташиного крику, я зрозумів, що то не Непосидин сигнал, а тому ліг знову й заснув. Коли засіріло, я прокинувся й подався на розшуки човнів, щоб їх не загарбали мінги.

— Ви розповідаєте нам не все, — сказала Джудіт серйозно. — Ми чули рушничні постріли біля підніжжя східної гори. Луна була гучна й розкотиста і розляглася так швидко, що, мабуть, стріляли при самому березі. Наші вуха звикли до таких звуків, і помилитися я не могла.

— Цього разу рушниці зробили своє діло, дівчино. Так, сьогодні вранці рушниці зробили те, що їм належить робити. Один воїн відійшов у щасливі мисливські угіддя, і на цьому все закінчилось. Але білій людині не личить вихвалятися своїми подвигами та вимахувати здобутими скальпами.

Джудіт слухала його, затамувавши подих. А коли Звіробій через свою звичайну скромність, здавалося, хотів уже припинити цю розмову, вона підвелася і, перейшовши кімнату, сіла поруч нього. Дівчина зробила це зовсім невимушено, хоч не можна було й не помітити, що це—мимовільний порив жіночої прихильності та сердечної дяки. Вона взяла навіть жорстку руку мисливця і, може, несвідомо стисла її у своїй руці. Її очі серйозно й навіть трохи докірливо подивилися в його засмагле обличчя.

— Ви билися з дикунами, Звіробою, самі, без будь-чиєї допомоги! — сказала вона. — Бажаючи захистити нас — Гетті й, мабуть, мене, — ви хоробро стали на бій з ворогами. І ніхто не бачив вас, ніхто не був би свідком вашої смерті, коли б провидіння допустило таке велике нещастя!

— Так, я бився, Джудіт, я бився з ворогом, і до того ж уперше в своєму житті. Такі речі викликають