Атлантида - Девід Гіббінс

— Це голографічний світловий стіл, — пояснив турок. — Останнє слово сучасної батиметрії. Він здатен змоделювати тривимірний образ будь-якої ділянки морського дна, рельєф якої вже було досліджено: від океанського дна цілком до секторів у кілька миль в обширі. Його застосовують і з археологічною метою.

Він увів якусь команду, і стіл засвітився розмаїттям кольорів. Тепер він надзвичайно докладно зображував підводні розкопки. Осадові породи було видалено; відкрилися звалища керамічних посудин і металевих зливків, що лежали вздовж кіля. Обабіч було видно ряди колод. Судно стояло у вимивині над крутим схилом, на якому де-не-де, там, де колись текла лава, видніли язики базальту.

— Це наш мінойський корабель десять хвилин тому. Джек попросив мене фіксувати на екрані зміни, що відбуватимуться далі. Наладнавши це устаткування, ми зможемо здійснювати будь-які розкопки навіть не замочивши ніг.

Раніше для того, щоб скласти план місцевості підводних розкопок, треба було докладати величезних зусиль: усі відстані доводилося вимірювати вручну. Тепер, із запровадженням цифрової фотограметрії, багатофункціональної картографічної програми, що діставала інформацію від апарата з дистанційним керуванням і подавала її в наочному вигляді, все це стало зайвим. Протягом десяти хвилин, проведених уранці над місцем дослідження, підводний апарат зібрав більше даних, ніж було зібрано впродовж усіх попередніх розкопок. Дані використовувалися не лише в голограмі, а й у латексній моделі місця розкопок, збудованій лазерним проектором у конференц-залі «Сіквеста». Відразу після того, як підводні екскаватори виконували певну роботу, усуваючи шар намулу чи звільняючи той або інший предмет, до моделі вносилися відповідні зміни. Цю революційну систему було впроваджено завдяки Ефрамові Якобовічу, головному спонсорові ММУ, який надав у розпорядження університету всі потужності своєї величезної компанії з розробки програмного забезпечення.

Після полудня було встановлено телеміст із «Сіквестом», і Джек декілька годин поспіль вивчав голограму. Іншим це видовище буквально відібрало дихання: наче невідома сила перенесла їх за вісімсот миль на південь, на дно Егейського моря. Судячи з усього, за двадцять чотири години їхньої відсутності на борті «Сіквеста» вдалося досягти просто чудових результатів. Археологи усунули більшу частину намулу та осадів і відіслали до сховища Карфагенського музею чимало цінних знахідок. Під купою керамічних амфор, наповнених ритуальним ладаном, лежав корпус корабля. Він зберігся навіть краще, ніж Джек міг собі уявити. Дерев’яні з’єднання були в такому бездоганному стані, наче їх зробили лише вчора.

Мустафа знову натиснув на клавішу:

— А тепер Чорне море.

Затонулий корабель розсипався калейдоскопом яскравих плям, з яких за мить сформувалася модель Чорного моря. У центрі лежала прірва з плоским дном, отруйне пекло глибиною понад два кілометри. З країв були розташовані узбережні мілини, похил яких був менший, ніж у більшості частин Середземного моря.

Турок натиснув на клавішу ще раз, висвітливши обриси берега до повені:

— Ось де нам слід проводити пошуки.

У південно-східному районі моря з’явилася яскрава цятка.

— Сорок два градуси північної широти, сорок два градуси східної довготи. Ось такі результати дали розрахунки відстані від Босфору.

— Досить велика ділянка, — зауважив Костас. — Морська миля — це одна мінута широти, а градус дорівнює шістдесятьом мінутам. Маємо три тисячі шістсот квадратних миль.

— Не забувай, що ми шукаємо місце на колишньому узбережжі, — сказав Джек. — Якщо рухатися вздовж давньої берегової лінії, ми неодмінно знайдемо те, що шукаємо.

— Чим точніше ми визначимо координати заздалегідь, тим краще, — промовив Мустафа. — Згідно з батиметрією, давня берегова лінія в цьому секторі розташована принаймні у тридцятьох милях від нинішнього берега, вже за межами територіальних вод. Тим, хто за нами спостерігає, стане зрозуміло, що ми обшукуємо конкретну смугу.

Учені згадали про невидимі очі, що дивляться на них згори, та посумнішали. Мапа Чорного моря нагадувала їм, як близько вони перебувають від того місця, де Захід зустрічається зі Сходом, а цивілізація — з варварством.

— Мене дуже цікавить ось це місце.

Маклеод указав на нерівність морського дна, хребет завдовжки у п’ять кілометрів, що пролягав паралельно до давньої берегової лінії. З північного боку цього хребта була розташована вузька западина, глибша від п’ятисот метрів. Вона різко виділялася на тлі пологого шельфу.

— Тут єдине велике узвишшя на багато миль. Якби я вирішив побудувати фортецю, то обрав би для своєї мети місце, що підіймається над довкіллям, — досить очевидне рішення.

— Але в останній частині тексту папіруса йдеться про сольові озера, — сказав Костас.

Катя подивилася на екран свого кишенькового комп’ютера та прочитала:

— «Ви підходите до фортеці. Під нею, скільки сягає око, лежить величезна золотава рівнина, глибокі водойми та сольові озера».

— Як на мене, саме такий вигляд мало Середземне море під час мессінського піку солоності, — повідомив Костас. — Застійні солоні озера, схожі на нинішнє Мертве море.

— Гадаю, в мене є пояснення. — Мустафа клацнув по клавіатурі, й на екрані з’явилося збільшене зображення північно-східного сектора моря. — Коли рівень моря понизився на сто п’ятдесят метрів, значна частина території між цим хребтом і нинішнім берегом висохла, а висота материка над тодішнім рівнем становила метр чи два. Великі ділянки землі навіть лежали нижче від цього рівня. Коли наприкінці плейстоцену море опустилося, в цих западинах сформувалися солоні озера. Вони були неглибокими та мусили швидко випаруватися, залишивши після себе вкриті шаром солі котловани. З узвишшя, розташованого на певній відстані, їх було добре видно, адже жодна рослинність у таких місцях не з’являється.

— Не забуваймо, наскільки важливою була сіль у давнину, — нагадав Джек. — Це був життєво важливий консервант, дуже цінний товар. Перші римляни процвітали саме завдяки контролюванню сольових котлованів у гирлі Тибру, і не виключено, що за декілька тисячоліть до того ситуація була аналогічною.

Костас задумливо промовив:

— Золотава рівнина може означати поля пшениці та ячменю, родючу оброблювану рівнину, на задньому плані якої височіло Анатолійське плато. Це була та сама оперезана горами рівнина з переказу Платона.

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодився Мустафа.

— А я, коли припускаю, що вершина цього хребта підіймається над нинішнім рівнем моря? — спитав Костас.

— Це вершина невеличкого вулкана. Хребет являє собою елемент поясу сейсмічної активності, що пролягає уздовж азійської плити й охоплює Малу Азію з північного заходу. Вулкан не зовсім погас, але, наскільки відомо геологам, останнім часом не вивергався. Діаметр кратера сягає майже кілометра, він здіймається на триста метрів над рівнем моря.

— А яка в нього назва?

— Її просто немає, — відповів Маклеод. — Після Кримської війни 1853–1856 років між Оттоманською імперією та царською Росією ця скеля стала спірною ділянкою. Вона розташована на міжнародній