Сокіл і Ластівка - Борис Акунін
Два недавні приклади.
На сорокап'ятиріччя міс Борсхед надіслала небожеві в подарунок золотий годинник 18 століття, всипаний дрібними діамантами. Спочатку за нього довелося сплатити мито, яке створило відчутну пробоїну в сімейному бюджеті. Далі виявилося, що у золотої цибулини дванадцятигодинний завод і її треба підкручувати двічі на добу, а про це не завжди згадаєш. І взагалі, доволі дурнувато виглядає інтелігентний чоловік, який витягає з кишені таке помпезне тюрлюрлю — наче якийсь Майкл Джексон чи Кіркоров. А воно ж ще і видзвонює «Боже, короля вбережи», зазвичай у найбільш негодящий момент. Головна ж катастрофа трапилася, коли у вередливому хронометрі щось зламалося. Через нетямущість Микола Олександрович не спромігся спитати, скільки коштуватиме його полагодити, перед ремонтом. Ну, а потім було вже пізно. Щоб розрахуватися з майстром, довелося продавати машину… Спекатися ж годинника не було ніякої можливості. Тітка дуже добре пам'ятала всі свої подарунки і часто цікавилася, чи користується ними племінник.
Ох, та що там годинник! На останні уродани Ніка отримав від тітоньки ще кращий даруночок. Стурбована тим, що хлопчик втратить у Росії останні рештки аристократичних манер, Сінтія подарувала бідолашному Фандоріну 1/7 чистокровного жеребця. Одна сьома означала, що конем він володів на паях ще з шістьма власниками і міг кататися один раз на тиждень. Вороного Стюарта П'ятого тітка розшукала на сайті шикарного підмосковного клубу, зачарувалася гучним ім'ям і світлинами, заплатила якісь шалені гроші — і Микола Олександрович виявився співвласником злісного кусючого монстра, до якого й підійти було боязко.
Далі так: плата за членство у клубі (довелося брати позичку в банку); щомісячні збори з іншими шістьма компаньйонами (але ж і пики! але ж і балачки!); щопонеділка поїздки за місто, крізь багатогодинні пробки, щоб погодувати Стюарта П'ятого цукровою морквою і зробити чергову фотографію для тітоньки.
Карибський круїз також був подарунком — до 910-річчя роду Фандоріних. (Сам же Ніка колись і розкопав, що перший фон Дорн отримав лицарські шпори в 1099 році.) На дев'ятисотріччя тітка, пригадується, прислала спецтрейлером кінну статую Тео Хрестоносця для встановлення на дачній ділянці — але кошмарну епопею з пам'ятником пращура краще не згадувати. Скільки пішло грошей, часу і нервів на те, щоб позбутися кам’яного страховиська!
Тепер ось нова примха — океанське плавання.
Три роки тому міс Борсхед мала інсульт, який усадовив її в інвалідне крісло, однак не перейшла до пасивного способу життя, а навпаки, всіляко активізувала lifestyle[4]. Поки ходила на своїх двох, вельми неохоче залишала межі Борсхед-хаусу і не читала нічого, крім «Дейлі телеграф». Тепер же вона опанувала інтернет, істотно розширила коло інтересів і захопилася подорожами. На переконання Ніколаса, причиною були впертість і невиправна свавільність характеру. Ніщо не сміло обмежувати свободу Сінтїї Борсхед, навіть параплегія нижніх кінцівок.
На запрошення скласти тітці компанію в морському круїзі Микола Олександрович відповів чемною, але рішучою відмовою. Надто добре собі уявляв, чим це пахне.
Три тижні він слухатиме повчання, як виправити своє невдале життя. Тітка вважала «маленького Нікі» невдахою і, ймовірно, мала рацію, але давати поради іншим він теж умів. Це, власне, становило його професію. Знав він. І тітчині уявлення про «правильне життя». Штука в тому, що не всі люди у світі правильні, а якщо людина неправильна, то і жити їй слід також неправильно.
Три тижні вислуховуватиме дошкульності на адресу дружини. Алтин і Сінтія одна одну геть не терпіли, й тітонька все чекала, коли ж у племінника нарешті відкриються очі. Після історії з принцесою Діаною міс Борсхед почала з більшою терпимістю ставитися до розлучень, допускаючи їхню доцільність у деяких, виняткових випадках. (Годі й казати, що шлюб Ніколаса належав саме до цієї категорії.)
А ще магістр мав підозру, що головною причиною, через яку тітка так наполегливо кликала його в круїз, був титул баронета, який Фандорін успадкував від батька. Сінтія Борсхед народилася в родині торговця чаєм, що розбагатів у повоєнні роки, і, як це часто буває з дітьми скоробагатьків, надавала дуже великого значення аристократичним дурницям. Вона поводила себе як гранд-дама. Носила тільки антикварні коштовності і полюбляла під час бесіди згадати ім’я якогось титулованого знайомого. Отож протягом трьох тижнів вона знайомитиме Ніку з нудними дідуганами й бабцями, значущо промовляючи: «Сер Ніколас, другий баронет Фендорін, мій небіж». З тією ж метою — щоб виглядати більш по-панському — деякі заводять породисту собаку: хорта або левретку. «Невже я, доживши до сивини, ні нащо інше не годжуся?» — поскаржився Ніка дружині. (Білі волосини він знайшов у себе нещодавно, засмутився, немов отримав повістку з того світу, і тепер щораз упоминався про свою сивину.)
Відчепитися від тітки Сінтії було дуже непросто, але врешті-решт Микола Олександрович, мабуть, відбився б — якби власна дружина не завдала магістрові удару в спину. Алтин поставилася до його скарг без співчуття, а відразу і безапеляційно заявила: «Поїдеш, як шовковий».
Хоча дивуватися не було чого. Дружина у Нікі була дама прагматична, повністю зосереджена на інтересах своєї родини. А справи у Фандоріних останнім часом йшли кепсько.
Консультаційна фірма «Країна Рад» і до кризи перебивалася з хліба на квас. Природа не обдарувала Миколу Олександровича діловою хваткою. Мало бути гарним професіоналом, треба ще вміти свої здібності продавати — а це теж вимагає професіоналізму, хоч іншого штабу. Агента чи менеджера, який рекламував би переваги геніального консультанта, відсіював невигідні замовлення і витаскав максимум із вигідних, у Фандоріна не було. Сам же він волів братися до справ цікавих, від нецікавих ухилявся. При цьому заробіток зазвичай обіцяли справи нудні, а справи захопливі часто оберталися прямими збитками.
Взяти хоча б минулий рік.
Найнецікавіше замовлення: знайти рекламний хід для просування на ринок нетрадиційного для Росії спиртного продукту. Напій називався кальвадос і ніяк не бажав продаватися в масових обсягах, бо назва його важко вимовлялася, а смак асоціювався у населення з яблучним самогоном.
Однак замовник, міні-олігарх з різноманітними фінансовими інтересами, дуже полюбляв шляхетний нормандський напій, вірив у його російське майбутнє і вже купив, у Франції компанію з його виробництва. Як бути?
Консультант вивчив увесь портфель інвестиційної активності клієнта і
