Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк
Небезпечні частки ядерного розпаду поглинаються живими організмами — молюсками, водоростями, рибою, накопичуються в них. Океанська товща води завдяки постійній циркуляції засмоктує атомний попіл на дно, а морські течії в свою чергу переносять його від континенту до континенту.
В районі островів Палау, на шостому—восьмому градусі північної широти, ми й заходилися вивчати радіоактивну забрудненість довколишнього середовища, викиди продуктів від термоядерної зброї, що відбувалися впродовж багатьох років. Власне — з'ясовували: що ж трапляється, коли людина в колесо вічного колообігу Природи бездумно і грубо починає встромляти палицю.
За допомогою гама-радіометра хіміки «Гідролога» дослідили деякі ділянки океану — від його поверхні до значних глибин. І жахнулися: місцями, на площі багатьох миль, океан засмічений радіоактивними, довгоживучими частками: ізотопом стронцію-90 і цезієм-137.
Вода, медузи, планктон, водорослини, риба, як підтвердили наші біохіміки, подекуди були заражені до небезпечного ступеня. А випробування американцями термоядерної зброї на островах Тихого океану в наші дні буцімто припинилося. Значить, це відлуння минулих днів…
На північ від архіпелагу Бісмарка спочатку стояла напрочуд суха погода. Та потім сипонув дощ, який перейшов у зливу. Коли ми взяли проби дощової води, з'ясувалося: її радіоактивність значно перевищує норму.
За наказом капітана ніхто з нас не смів виходити з кают. Матроси почали проводити дезактивацію судна, його палубних надбудов.
Того ж дня «Гідролог» залишив небезпечний район і ліг курсом на захід.
Як я вже зазначив, — хвилюючись, оповідав Генріх Левкович, — до вісімдесяти відсотків радіоактивних продуктів осідає в районі полігонів. А в які відсотки входив той дощ, що випав на наше судно? Адже від району, в якому ми перебували, до Маршаллових островів — американської атомної кузні, майже три тисячі кілометрів, до острова Різдва, де теж атомний полігон, — ще далі. Отже, загроза для життя через безумство паліїв безмежна як в просторі, так і в часі.
Про все це ми сповістили на Батьківщину. Судячи з повідомлень — і наших, радянських, і зарубіжних, — сигнал з «Гідролога» ще раз змусив людство забити тривогу: планета у небезпеці!
Пізніше, коли «Гідролог» повернувся до островів Палау й біологи продовжили вивчення морської живності й того, як на неї подіяла радіоактивність, тобто виконували одне із завдань в рамках програми Міжнародного геофізичного року, на арену несподівано вийшли самі винуватці всіх нещасть.
Було це так. Уранці над «Гідрологом», мало не торкаючись його щогл, прогуркотів американський розвідувальний гідролітак. Потім серед хвиль, поруч із судном з'явилася субмарина. Вона наполовину вийшла з води. Якщо не помиляються наші моряки, то був підводний човен США типу «Баракуда» (SSK-1).
О шістнадцятій годині п'ятнадцять хвилин за місцевим часом до «Гідролога» наблизилося невідоме судно. Та про це нехай краще розповість Віктор Тимофійович.
— Слово надається капітану «Гідролога» Віктору Тимофійовичу Зарубі. Будь ласка, — запросив капітана начальник експедиції.
Високий, статечний юнак (бо Заруба справді здавався зовсім юним — років, може, на двадцять п'ять, не більше) зайняв місце, де щойно стояв, погойдуючись, немов на хвилях, біолог.
— Товариш Уткін висвітлив перший акт брудної авантюри, проведеної американською вояччиною невідь-коли, — почав свою розповідь Віктор Тимофійович. — Я хочу зупинитися на її фіналі…
Згідно з генеральним планом експедиційних робіт, затвердженим і вами, Іване Васильовичу, — кивнув головою Заруба в бік професора Циби, — ми робили розріз океану, міняючи галси, в південному напрямку від Палау.
Ця група островів, як відомо, розташована на самому заході Каролінського архіпелагу. Майже всі острови — Ангаур, Пелеліу, Уруктапел та інші — вулканічного походження й прямовисно підводяться над водою, а довкруг безліч рифів та невидимих оку скель. Тому-то наближатися небезпечно. Та ми й гадки не мали підходити до Палау.
Зробивши промір у відкритому морі, далеко від Ангаура, перейшли північніше, де серед океанської пустелі зіп'ялися пагористі острівці Амототі й Уруктапел.
На прохання Генріха Левковича, застопорили хід машини, і «Гідролог» ліг у дрейф для чергової планової станції. Як завжди, гідрохіміки брали проби забортної води, товариші із загону бентосу й мікробіологи збирали зразки морської живності.
Океан був пустельний. Та о п'ятнадцятій годині п'ятдесят хвилин в проході Ю, що розділяє острови Амототі й Уруктапел, з'явилося невелике судно, яке прямувало в наш бік.
Воно мчало на всіх парусах і, неважко було здогадатися, мало хід військового корабля. Менш ніж за півгодини судно було вже коло «Гідролога».
Так і є — військовий сторожовик, з бортовим номером 607. Але ніяких інших розпізнавальних знаків не було.
Ті, хто стояв на палубі, були одягнуті в цивільне: шорти, теніски, «колоніальні» капелюхи. Майнув здогад: рибалки. Та ілюзія розвіялася, коли «рибалки» заговорили.
У грубій формі, ультимативно, вони зажадали пустити їх на борт «Гідролога». Мовляв, їм, представникам островів Палау, стало відомо, що якесь судно — наше судно! — заходило на острівець Пелеліу і звідти силоміць вивезло кілька тубільців. Такого зухвальства — полювання на «чорних птахів», як це бувало в минулі віки, вони не стерплять! Отож… капітан «невільницького» корабля, тобто я, повинен пустити їх на борт для ретельного огляду судна.
Звичайно, за Міжнародним морським правом — у відкритому морі ніхто примусово корабель зупинити не може, тим паче — робити огляд без будь-яких підстав на те. Ну, а «вагомі» аргументи незнайомців були всього-на-всього грубою провокацією! Мені важко, товариші, говорити про те, що сталося, — зітхнув Віктор Тимофійович. — Важко, але треба… Застосувавши силу, нахабники вдерлися на «Гідролог».
Військова вишколеність, говірка, інші прикмети не залишили сумніву, що перед нами переодягнені в цивільне солдафони США!
«Викрадення» «Гідрологом» тубільців — провокаційний привід, аби перешкодити роботі мирної експедиції. З кожним роком американці поширюють свою експансію на острови басейну Тихого океану. Мікронезію, останню підопічну територію, вони
