У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард
Він зітхнув, упав на подушки і помер!
Так пішла від нас назавжди прекрасна людина! Ніжний, надійний, наділений великим запасом гумору і поетичними схильностями, він був неоціненний як людина діла і громадянин. Я не знав нікого, хто був би такий компетентний у думці про людей й їхні вчинки.
— Усе своє життя я вивчав людську натуру, — говорив часто Квотермейн, — і гадаю, що знаю її!
Справді, він знав людей. У нього було дві вади: його надмірна скромність і схильність до ревнощів стосовно людей, яким він симпатизував.
Читачі, певно, пам’ятають, що він часто говорив про себе як про несміливу, боязку людину; насправді ж він мав безстрашну душу і ніколи не губився. У битві з військом Зорайї він одержав серйозну рану, від якої і помер, але ця рана зовсім не була випадковістю, як можна було судити з його слів. Він був поранений, рятуючи життя Гуда, ризикуючи своїм життям задля іншої людини. Гуд лежав на землі, й один із вогнів Насти був готовий убити його, але Квотермейн кинувся захищати товариша й одержав сильний удар у бік, хоча вбив солдата.
Щодо його ревнощів, я можу легко виправдатися. У своїх записках він кілька разів згадує про те, що Нілепта абсолютно заволоділа мною, і обидва ми почали ставитися до нього холодніше. Нілепта і тепер має вади, як і будь-яка інша жінка, вона буває часом надто примхливою, але, загалом, наше уявне охолодження до нього — це плід його фантазії. Він скаржиться, що я не хотів прийти побачити його, коли він був хворий, але лікарі рішуче заборонили мені це. Коли я прочитав ці слова в його записках, вони боляче зачепили мене, бо я глибоко любив Квотермейна, поважав його як батька, і ніколи не припустився б думки, щоб мій шлюб із Нілептою міг відсунути на другий план давнього друга. Тепер усе це минуло. Ці маленькі слабкості роблять ще дорожчим для мене незабутній образ покійного друга!
Квотермейн помер. Гуд прочитав над ним похоронну службу, на якій були присутні ми з Нілептою. Потім його останки, під урочисті крики народу, були спалені. Коли я йшов у довгій і пишній процесії за тілом свого друга, я думав, що якби Квотермейн бачив усю цю церемонію, він би обурився, оскільки ненавидів пихатість і розкіш.
Але я не міг нічого вдіяти з цим! За кілька хвилин до заходу сонця, на третю ніч після смерті, його принесли і поклали на мідну підлогу храму, перед вівтарем. Коли останній промінь призахідного сонця впав на його обличчя й осяяв бліде, благородне чоло покійного, заграли труби, підлога розсунулася, і труп Квотермейна впав у вогонь. Ніколи ми не побачимо його, якщо й проживемо ще сто років. Він був обдарованою людиною, справжнім джентльменом, вірним другом, найвправнішим спортсменом і якнайвлучнішим стрільцем у всій Африці!
Так закінчилося чудове, сповнене пригод життя мисливця Квотермейна.
Час минав. Нам жилося добре. Гуд улаштовував флот на озері Мілозисі та на інших навколишніх озерах, і за його допомогою ми сподіваємося розширити торгівлю і виробництво країни і підкорити неспокійні і войовничі племена, що мешкають на берегах озер. Бідолашний Гуд! Він почав трохи забувати трагічну смерть нещасної красуні-королеви Зорайї. Але це був тяжкий удар для нього, бо він надто цінував її! Сподіваюся, що колись він одружиться і викине зовсім з голови своє нещасне кохання. Нілепта має на прикметі двох молодих дівчат, одна з них донька Насти (він був удівцем), вродлива дівчина, з величним виглядом, але вельми схожа на свого батька і надто гордовита. Що стосується мене, я задоволений, і відчуваю себе вельми добре у своєму курйозному становищі короля-чоловіка, краще навіть, ніж міг очікувати! Я вважаю, що відповідальність — це тяжко. Все-таки я сподіваюся зробити що-небудь добре і маю намір довести до кінця дві справи. Це об’єднати різні племена, що становлять народ Цу-венді, під одним центральним управлінням і знищити владу жерців. Перша реформа покладе край громадянським війнам, які протягом сторіч спустошували країну, друга — усуне джерело політичної небезпеки і прокладе шлях новій, істинній релігії. Я сподіваюся побачити хрест Ісуса на золотому куполі храму. Якщо я не побачу цього, то побачать мої спадкоємці!
Ще про одну річ я подбаю. Я вважаю за необхідне заборонити доступ іноземців у країну Цу-венді, і не через те, що я негостинний, а на моє тверде переконання, що священний обов’язок зобов’язав мене зберегти великодушний і сердечний народ від нашестя варварів. Що станеться з моїм хоробрим військом, якщо які-небудь прибульці
