Віннету ІІ - Карл Фрідріх Май

У відповідь пролунав цинічний, зверхній регіт. Бандити так тісно обступили нас із Вірною Смертю, що ми не могли й поворухнутися. Ми намагалися протестувати, але наші голоси заглушало звіряче виття натовпу. Вони напирали на нас і підштовхували до пароплавної труби, на якій збиралися повісити. Я подивився вгору і побачив на краєчку труби металевий обруч для канатів — дуже практичне пристосування для шибениці: достатньо було перекинути мотузку, обмотати нею наші шиї, потягнути за інший кінець — і готово.

Негідники утворили коло: вони збиралися судити нас. Мені раптом стало смішно: їм і на думку не спало замислитися про те, чому ми не захищаємося. Не могли ж вони не бачити, що ми озброєні револьверами і ножами, і мала ж бути якась причина, чого ми не застосовували зброї.

Вірна Смерть насилу стримувався. Його рука сама хапалася за револьвер, але він поглядав на капітанський місток і притлумлював бажання почати стрілянину.

— Ну що ж, — прошепотів він, — якщо вже я піддався на вмовляння капітана, то треба терпіти. Але якщо вони дозволять собі зайве, вмить отримають двадцять чотири кулі в животи. Стріляйте відразу ж за мною.

— Ви чули? — крикнув бандит. — Вони розмовляють німецькою, а отже, доведено, що вони німці, а саме німці найбільше шкодять південним штатам. Що вони загубили в Техасі? Це шпигуни і зрадники, не варто з ними церемонитися.

Гучними криками розбійники висловили свою згоду лінчувати нас без суду. Капітан знову спробував втрутитися і втихомирити їх, але його висміяли. Раптом хтось запропонував спочатку допитати індіанця, а вже потім повісити нас. Усі відразу погодилися, і ватажок послав двох людей привести апача.

Затиснуті в тісному кільці ворогів, ми не могли бачити Віннету і тільки почули гучний крик. Як ми потім дізналися, індіанець збив із ніг одного з бандитів, а другого викинув за борт. Потім одним стрибком подолав відстань між фальшбортом[40] і капітанським містком, сховався в рубці, виставивши у віконце рушницю. Ця пригода збентежила зграю. Всі кинулися до борту, вимагаючи від капітана спустити шлюпку на воду. Капітан не опирався, віддав команду, і один із матросів негайно спустив кормову шлюпку і поплив до викинутого за борт, який, на своє щастя, тримався на воді.

Зайняті порятунком товариша, бандити покинули нас, і ми з Вірною Смертю залишилися самі. Лінчування відкладалося. Стерновий та інші члени екіпажу не зводили очей з капітана, який тої ж миті подав нам знак і тихо сказав:

— Будьте уважні, джентльмени. Зараз я змушу їх скупатися, але ви залишайтеся на судні, що б не трапилося. Кричіть голосніше.

Пролунала команда: «Стоп, машина!» — і ми повільно попливли за течією вздовж берега, до місця, над яким вирувала вода. Там була мілина, звідки було нескладно перебратися до берега.

Стерновий з розумінням посміхнувся, кивнув головою, і на знак капітана скерував судно просто на мілину. Днище заскреготало, а корпус пароплава задрижав так, що люди насилу встояли на ногах. Бандити злякалися, вмить забувши про шлюпку і про товариша за бортом. Пасажири, попереджені кондуктором, підняли тривожний крик, на палубу раптом вискочив матрос і з перекошеним від жаху обличчям закричав:

— Капітане, вода в трюмі. Скеля розрізала судно навпіл! Ми тонемо! Через дві хвилини ми всі підемо на дно!

— Рятуйтеся хто може! — закричав у відповідь капітан. — Тут неглибоко, стрибайте у воду.

Він бігом спустився з містка, на ходу скидаючи сюртук, жилетку і кашкет, поспішно стягнув чоботи і стрибнув за борт. Вода доходила йому до шиї.

— Стрибайте! — кричав він. — Стрибайте, поки є час. Судно буде тонути й усіх потягне на дно.

Те, що капітан першим покинув судно, яке тоне, та ще й роздягнувся, змусило охоплених панікою бандитів діяти блискавично, не звертаючи уваги на всю безглуздість становища. Вони стрибали за борт, намагаючись щонайшвидше дістатися до берега і не помічаючи, що капітан обплив судно з іншого боку і по скинутому через борт трапу видерся на палубу. Пароплав спорожнів. Там, де нещодавно господарювали бандити, звучав веселий сміх.

Якраз у ту хвилину, коли перші «врятовані» дісталися берега, капітан віддав наказ продовжити плавання. Міцному плоскодонному судну мілини не могли завдати шкоди, його колеса плавно закрутилися, і воно легко зрушило з місця. Розмахуючи сюртуком, немов прапором, капітан крикнув у бік берега:

— Приємної подальшої подорожі, джентльмени! Якщо вам коли-небудь знову заманеться вершити правосуддя, то судіть і вішайте самих себе. Ваш багаж буде вас чекати в Ла-Ґранж. Заберете його там самостійно.

Читач уявляє, яке враження справили ці слова на бандитів на березі. З дикими криками вони стали вимагати, щоб капітан негайно взяв їх на борт, погрожували йому доносами, смертю та іншими карами, а деякі, у кого рушниці не намокли, почали стріляти, але, на щастя, ні в кого не влучили. Один з них у безсилій люті пригрозив капітану:

— Собако! Ми почекаємо тут твого повернення і повісимо на трубі твого ж корита!

— Буду дуже радий зустрітися з вами знову, сер! Кланяйтесь вашим генералам Мехія і Маркесу.

І судно додало ходу, щоб надолужити згаяний час.

Це дивне слово донині залишається мовною загадкою, його походження по-різному й однаково неуспішно пояснюють різні лінгвісти. Цю назву одні пов’язують зі звуком, який видає замок гвинтівки. Інші вважають, що воно складається з таких смислових частин: кук — застереження, клук — ледь чутний шелест, і клан — шотландське слово, що позначає плем’я, рід або зграю. Я не беруся визначати, котре з них правильніше, втім, і самі члени ку-клукс-клану навряд чи точно знають,