Звіробій - Джеймс Фенімор Купер

— Великі премії обіцяно з обох сторін за скальпи, — кинув він з похмурою усмішкою, ніби відчуваючи всю силу спокуси й водночас бажаючи показати, що вважає негідним заробляти гроші способом, який хоч і визнано законним, але викликає огиду в усіх цивілізованих людей, — Мабуть, не дуже добре брати золото за людську кров, а проте коли люди вже почали губити одне одного, то чому б не прилучити клаптика шкіри до воєнної здобичі? Як ти гадаєш, Непосидо?

— Я гадаю, що ти здорово дав маху, старина, назвавши дикунську кров людською, і більше нічого. Скальп червоношкірого для мене все одно що пара вовчих ушей, і я з однаковою охотою ладен брати гроші за те й за те. Інша річ—білі, бо їм од природи гидка сама думка, щоб їх скальпували. Тим часом ваші індіяни голять голови в очікуванні ножа і хвастовито відрощують на маківці віхтя, щоб зручніше було його хапати.

— Оце говорить мужчина! Я одразу відчув, що коли ти вже став на наш бік, то будеш з нами і душею, і тілом, — підхопив Том, втрачаючи всяку стриманість, як тільки помітив зміну в настрої товариша. — Ця навала червоношкірих може обернутися для них як їм і не снилося. Я певен, Звіробою, ви поділяєте думку Непосиди і вважаєте, що й цим шляхом можна підробити грошей так само чесно, як полюванням чи траперством.

— Ні, я іншої думки, і не хочу приховувати цього, — заперечив молодий мисливець. — Я не здатен знімати скальпи. Це суперечить совісті людей моєї релігії і мого кольору шкіри. Я буду з вами, старий Томе, у ковчезі й у замку, на човнику й у лісі, але я не заплямую себе нелюдською жорстокістю, хоч вона й притаманна індіянам. Якщо ви з Непосидою заздритесь на золото, що його обіцяє колоніальне начальство, ганяйтесь за ним самі, а під мій захист віддайте жінок. У мене інші уявлення про обов'язки білої людини, але всі ми одностайні в тому, що сильний повинен захищати слабшого.

— Гаррі Непосидо, ось та наука, яку вам треба вивчити на зубок і застосовувати на ділі,— почувся з каюти збуджений, але приємний голос Джудіт — неспростовний доказ того, що вона підслухувала всю розмову.

— Годі дуріти, Джуді! — сердито гримнув батько. — Одійди від дверей. У нас тут не жіноча розмова.

Однак Гаттер не ступив навіть кроку, щоб упевнитися, чи його послухали. Він тільки притишив голос і правив своєї далі.

— Хлопець має рацію, Непосидо, — сказав він, — і ми можемо залишити дітей під його опікування. А моя думка така, і, сподіваюсь, ти погодишся, що вона цілком слушна й розумна. На березі зібралася велика зграя дикунів, серед них є й жінки. Я не згадував про це при дівчатках, бо вони надто тонкосльозі й можуть розрюмсатися, коли дійде до справжньої роботи. Я дізнався про це, вивчаючи сліди мокасинів. Цілком можливо, що ці індіяни — звичайні мисливці, які, кочуючи, досі й не чули про війну та про премії за скальпи.

— В такому разі, старий Томе, чому ж вони, замість привітатися, хотіли поперерізати нам горлянки?

— Ми не знаємо, чи такі вже криваві були їхні заміри. Індіяни звикли нападати зненацька із засідки. Немає сумніву, що вони хотіли спершу захопити ковчег, а потім продиктувати нам свої умови. Якщо, зазнавши невдачі, вони почали стріляти, то тут нічого дивного, і я на це не зважаю. Скільки разів у мирний час вони підпалювали мою хату, грабували мої пастки, ба навіть гатили по мені з рушниць!

— Я знаю, негідники щедрі на такі витівки, і ми вправі заплатити їм тією ж монетою. Але, може, ти й маєш рацію, бо жінки справді не йдуть за чоловіками по стежці війни.

— Так само як мисливці не виступають у бойовому розмалюванні,— заперечив Звіробій. — Я добре роздивився цих мінгів і знаю, що вони прийшли полювати людей, а не бобрів чи оленів.

— А що ти на це скажеш, Томе? — підхопив Непосида.

— Щодо гостроти очей, то я скоро віритиму цьому юнакові не менше, ніж найстарішому поселенцеві в усій Колонії. Якщо він каже, що індіяни в бойовому розмалюванні, значить, так воно й є. Отже, виходить, що військовий загін здибався з ватагою мисливців, бо серед них безперечно є й жінки. Гонець, який приніс звістку про війну, проходив тут усього кілька днів тому. Можливо, воїни поспішили назустріч мисливцям, щоб одіслати додому жінок та дітей і завдати першого удару.

— Будь-який суд погодиться з цим, бо це істинна правда! — вигукнув Непосида. — Ти вгадав, старий Томе, і я хочу послухати, які тепер твої плани.

— Заробити на преміях, — зиркнувши з-під лоба на свого нетерплячого товариша, відповів той холодно й похмуро, і в цьому відчувалася скорше безсердечна зажерливість, ніж злість чи жадоба помсти. — Якщо там є жінки, то є і діти. А що великі, що малі скальпи — байдуже. Колонія за всі дає одну ціну…

— Тим гірше, — перебив Звіробій, — тим ганебніше це для всіх нас!

— Май глузд, парубче, і не зчиняй галасу, поки не обмізкуєш цю справу, — незворушно відповів Непосида. — Дикуни скальпують твоїх друзів — делаварів та могіканів. То чого ж і нам їх не скальпувати? Визнаю, було б дуже негарно, коли б ми подалися добувати скальпи в поселення білих. Але зовсім інша річ, коли йдеться про індіянів. Людині, що полює на скальпи, нема чого ображатися, коли принагідно облуплять її власну макітру. Як гукнеш, так і відгукнеться, — це знає весь світ. Це розумно і, гадаю, не суперечить релігії.

— Ой майстре Марчу! — знову почувся голос Джудіт. — Хіба релігія вчить на зло відповідати злом?

— Я ніколи не перечу вам, Джуді, бо ви побиваєте мене своєю красою, навіть коли не можете перемогти розумними доказами. Канадці платять своїм індіянам за скальпи, чому б і нам не платити…

— Нашим індіянам! — вигукнула дівчина, залившись невеселим сміхом. — Тату, тату, облиш про це й думати, слухайся порад Звіробоя — він має совість, чого я не можу сказати про Гаррі Марча.

Гаттер підвівся і, зайшовши в каюту, спровадив своїх дочок на протилежний кінець баржі, потім щільно зачинив обоє дверей і повернувся назад. Тільки після цього вони з Непосидою заговорили далі. Суть їхньої розмови буде ясна з подальшої оповіді, а тому немає потреби детально переказувати її зараз. Читач, одначе, легко збагне, яка мораль панувала на цій