Робінзон Крузо - Даніель Дефо

18 листопада. Шукаючи в лісі будівельний матеріал, знайшов те дерево (чи схоже на нього), яке в Бразілії називають залізним за його надзвичайну твердість. З великими труднощами і дуже попсувавши свою сокиру, я відрубав від нього шматок і насилу приволік додому, бо він був страшенно важкий. Я вирішив зробити з нього лопату.

Дерево було таке тверде, що ця робота забрала в мене; багато часу, але іншого виходу я не мав. Потроху надав обрубкові форми лопати, причому держак вийшов не гіршим за ті, що роблять у нас в Англії, проте широка частина служила мені недовго, бо не була оббита залізом. А втім, достатньо Використав її на земляних роботах, де вона мені дуже придалась, хоч, мабуть, жодної лопати в світі не виготовляли таким способом і так довго.

Мені бракувало ще коша або тачки; але коша я ніяк не міг вробити, бо не мав лози; принаймні мені досі не пощастило знайти її. Мені здавалось, що тачку я міг би зробити, тільки крім хіба колеса, бо як його робити, я не мав ніякого уявлення. До того ж для осі потрібен залізний шворінь, якого в мене не було, отож від цього довелося відмовитися. Щоб виносити викопану землю, я зробив щось ніби коритце, в яких мулярам підносять розчин.

Зробити коритце було не так важко, як лопату, однак усе разом — лопата, марні спроби зробити тачку й праця над коритцем — відібрало в мене щонайменше чотири дні, не рахуючи ранкових прогулянок з рушницею. Рідко коли я не виходив на полювання, і майже не було випадку, щоб я не їіриніс собі чогось на обід.

23 листопада. Поки я виготовляв це знаряддя, решта роботи стояла. Закінчивши, знову взявся до печери. Копав увесь день, скільки дозволяли час і сили, поширюючи та поглиблюючи її цілих вісімнадцять днів, бо хотів якомога зручніше розмістити у ній все моє добро.

Примітка. Весь цей час я поширював печеру для того, щоб вона могла правити мені і за комору, і за кухню, і за їдальню, і за льох, а жив, як і раніше, у наметі, крім тих днів у дощову пору, коли не міг захиститися там від води. Згодом я влаштував над своїм двориком щось подібне до солом’яної покрівлі, проклавши від огорожі до схилу гори жердини і вкривши їх водоростями та широким листям.

10 грудня. Я думав, що вже впорався зі своєю печерою, чи льохом, як раптом сьогодні (я, мабуть, зробив її надто широкою) вгорі з одного боку завалилася земля. Завал був такий великий, що я злякався, і не без підстави: якби я був тієї хвилини в печері, то мені, напевне, вже не знадобився б гробокопач. Цей сумний випадок завдав мені багато клопоту й нової праці: треба було вибрати землю, що завалилась, а головне — доведеться підпирати стелю, бо інакше я не міг бути певний, що завалу не станеться знову.

11 грудня. Сьогодні взявся до цієї роботи. Поки що підпер стелю двома стовпами; на верху кожного укріпив навхрест по дві дошки. Цю роботу я скінчив другого дня. Поставив ще кілька таких стовпів з дошками, а за тиждень остаточно укріпив склепіння. Стовпи стоять уряд і правлять у моєму льоху за перегородки.

17 грудня. Від цього дня й до 20-го числа припасовував у льоху полиці, забивав цвяхи в стовпи й розвішував усе те, що можна було повісити. Тепер я вже дав хоч якийсь лад у своїй оселі.

20 грудня. Переніс усі речі й розклав по місцях. Прибив кілька маленьких поличок для харчів; вийшло щось ніби буфет. Дощок залишається дуже мало, і я зробив собі ще один стіл.

24 грудня. Всю ніч і весь день заливний дощ; не виходив з дому.

25 грудня. Дощ ллє безперестанку.

26 грудня. Дощ припинився. Стало значно прохолодні-ше; дуже приємна погода.

27 грудня. Підстрелив двох козенят; одно забив, а Друге поранив у ногу так, що воно не могло втекти; я впіймав його і привів додому на мотузці. Вдома оглянув його ногу; вона була перебита, і я забинтував її.

Примітка. Я виходив це козеня. Зламана нога зрослась, і воно чудово бігало. Я так довго доглядав його, що воно стало ручним, паслось на моріжку перед наметом і не хотіло йти від мене. Тоді мені вперше спало на думку завести домашню худобу, щоб забезпечити собі харчування на той час, коли в мене не стане куль та пороху.

28, 29, 30 та 31 грудня. Велика спека й ніякого вітру. Виходив із дому лише вечорами по їжу. Закінчив упорядковувати своє господарство.

1 січня. Спека триває; проте сьогодні виходив з рушницею двічі: зранку та ввечері. Опівдні відпочивав. Увечері пройшов долиною далі, в глиб острова, і побачив там силу кіз; але вони дуже полохливі й не підпускають близько до себе. Хочу спробувати пополювати на них з собакою.

2 січня. Сьогодні взяв з собою собаку й нацькував його на кіз, але з того нічого не вийшло: все стадо рушило назустріч собаці, і він, певне, добре зрозумів небезпеку й не схотів підходити до кіз.

З січня. Почав будувати огорожу чи, точніше, стіну, бо ще боявся нападу; вирішив зробити її дуже міцною та товстою.

Примітка. Цю стіну я описав раніше і тому навмисне обминаю все, що сказано про неї в моєму щоденнику; досить буде зауважити, що я робив, закінчував і вдосконалював її від 3 січня і аж до 14 квітня, хоч вона мала всього двадцять чотири ярди завдовжки. Я вже казав, що огорожа моя йшла півколом, кінці якого впиралися в скелю. Від середини її до гори було ярдів вісім, і саме посередині я влаштував вхід до печери.

Весь цей час я працював дуже напружено. Траплялося, що дощі переривали мою роботу на кілька днів і навіть тижнів, але мені здавалося, що до закінчення цієї стіни я не зможу почувати себе в цілковитій безпеці. Важко повірити, скільки невимовно тяжкої праці вклав я в цю роботу; найважче було носити з лісу палі й забивати їх у землю, бо я брав далеко товщі, ніж треба.

Скінчивши огорожу й укріпивши її ззовні земляним насипом, я заспокоївся. Мені здавалось, що коли б на острові з’явились люди,