Олекса Довбуш. Оповідання - Гнат Мартинович Хоткевич

барикадах 1905 р., — на перший погляд може видатись дещо дивним. Та справа в тому, як витлумачує письменник міф про Мойсея та Авірона. Відштовхнувшись від давнього джерела, від Біблії, Хоткевич, подібно до інших великих художників, створює оригінальні художні образи, наповнює їх новим, не канонічним змістом. Саме тому царська цензура заборонила друкувати «Авірон». Повість звернена до розуму й серця сучасників Г. Хоткевича і наступних поколінь. Вона примушує задуматись над важливими проблемами життя і віри людини. Релігія і народ, віра і мистецтво, догмат і розум — ось коло проблем, які хвилюють письменника.

В центрі повісті — біблейська постать Мойсея. Великий пророк, помазаник божий, він тримає віруючих у смиренності, безсловесній покорі, у страху. На противагу міфові про Мойсея, письменник наділяє цей образ рисами звичайного властолюбця, сила якого — у сліпій вірі ізраїльтян у те, що цей лжепророк посланий їм самим Богом.

Мойсеєві в повісті протистоїть Авірон — головний персонаж твору. В біблейському сказанні згадується про те, що юнак Авірон, разом з кількома іншими вільнодумцями-ізраїльтянами, виступив проти Мойсея. Г. Хоткевич розгорнув цю лінію в повісті, сфокусувавши свою увагу на зародженні в серці Авірона сумніву, що, зрештою, приводить його до зневіри в Бога, до звільнення від духовних пут: «Я ж не вірю більше в тебе, Боже, і в пророка не вірю твого. Оману я бачу в голосі твоїм, і хитрість бачу в силі твоїй!.. Порожні твої небеса! Облуда — царство».

Цікаві й інші персонажі повісті, зокрема Корей та Веселіїл. Серед віруючих Корей — безбожник, бунтівник. Він знаходить в собі силу звинуватити у фарисействі всесильного Мойсея, збуджує в душах ізраїльтян сумнів щодо його непогрішності, правдивості віри, яку він проповідує. Художник Веселіїл — з одного боку, також бунтівник, з іншого — цинік, який приховує брехливість поведінки Мойсея і його пророцтв. Підкорившись бажанню розлюченої юрби, яка втратила надію побачити свого духовного кумира, що затримався на горі Сінай, старий прославлений майстер Веселіїл відливає статую Бога в образі золотого тельця, чим накликає на себе смертельну небезпеку з боку Мойсея, який мечем і кров'ю викорінює ідолопоклонство. Але той же великий майстер Веселіїл прикрашає скинію — святилище Мойсея, кидаючи йому в обличчя ущипливі слова. І все ж в характері Веселі їла переважає дух гордого і неповторного художника, всією душею відданого мистецтву.

Слід відзначити високу художню майстерність твору письменника, його багату й самобутню мовну палітру.

Заснована на біблейському сюжеті, повість «Авірон» спроектована на духовне розкріпачення людини, засудження тиранії; саме цими прикметами вона близька нам і сьогодні, коли наше суспільство сміливо скидає з себе тяжкі вериги минулого, осуджує тиранію, духовне поневолення особистості.

Повертається із забуття, знаходить все об'єктивнішу оцінку художня спадщина Гната Хоткевича — одного з невтомних будівничих української культури кінця XIX — початку XX століття, який всім серцем любив свій народ, самовіддано працював на благо своєї Вітчизни. Учасник першої російської революції, політичний емігрант, в'язень царської тюрми, беріївських таборів смерті… Прозаїк, драматург, літературний критик, історик мистецтва, музикант-бандурист, композитор. Багатий і розмаїтий його художньо-науковий доробок.

Як громадський і культурний діяч, як письменник, який виступив новатором в галузі прози і драматургії, зрештою, як дослідник літератури і мистецтва, Г. Хоткевич у тяжких умовах життя і творчості зробив значний внесок у духовне життя нашого народу, заслуживши на глибоку вдячність і пошану своїх сучасників і наступних поколінь.

Федір Погребенник

Примітки видавця

Твори Г. Хоткевича, які увійшли до цієї збірки, друкуються: за автографом — повість «Довбуш»; за першодруком — уривок з роману «Берестечко»; за виданнями: Хоткевич Г. М. Твори: — У 8 т. — Т. 1.— X., 1928.— Повість «Авірон»; Хоткевич Г. М. Твори: У 2 т. — К. — 1966.— Оповідання «З давнини», «Перед дверима», «Так мусило бути», «Потомок Довбушів», «За Юріштаном», а також нарис «Троє».

Тексти подаються за сучасним правописом із збереженням усіх лексичних, фразеологічних та характерних морфологічних особливостей мови письменника.

Словничок діалектних слів

Абецадло — абетка.

Анджіміри — інженери-землеміри.

Апрегендовані — виправдані.

Бай — забава, набуток, гуляння.

Бартка — сокирка на довгій ручці.

Басарунок — подарунок.

Безпечитися — покладатися, довірятися.

Бер — кладка, місток.

Берфела — деталь до верклюги — пристрою для підвішування казана над вогнем.

Бийно — небезпечно.

Біглий — тямущий, досвідчений.

Біх — бог.

Блахманові (титули) — фальшиві титули.

Бовгар — пастух рогатої худоби.

Богданка — суджена дівчина.

Бот ей — колиба, вівчарська оселя на полонині; отара овець.

Брика — панський повіз, бричка.

Брев — булла.

Брич — бритва.

Будз — овечий сир.

Вакувати — пустувати, бути без нагляду.

Валансатися — волочитися, бродити.

Варуватися — сперечатися, бути обачним.

Вибракувати — вибрати.

Видев — мабуть, очевидно.

Витах — відтак, згодом, потім.

Витиг рафія — фотографія.

Вйтам — звідтіль.

Віблєк — колода.

Відвічальний — відповідальний.

Вїно — посаг, майно.

Взмянка — згадка.

Вімикати — виривати, витягати.

Вітліша (вутліша) — гірша.

Віхапати — виловити, спіймати.

Віхтувати — годувати, частувати.

Вішту деровувати — видумувати, вигадувати, робити.

Вогорити — говорити.

Возний — судовий виконавець, служка.

Вориння — огорожа.

Ворих — ворог.

Гавра — печера.

Гатаман — отаман.

Гачуга — висока смерека.

Гершт — вичаток.

Гити (червоні) — гуцульський одяг.

Гляба — тяжко.

Головиця —