Олекса Довбуш. Оповідання - Гнат Мартинович Хоткевич
Десь у глибині змученої душі письменника в ті чорні, страшні дні жевріла надія, що, може, епопея про Шевченка врятує його від трагедії. Цькований і переслідуваний, Г. Хоткевич 1937 р. звертається до президента АН УРСР з листом допомогти йому вижити, дати змогу завершити працю над великим полотном про Шевченка. Але що міг зробити в тих умовах навіть президент АН УРСР?! І покотилася голова козацька, і випало з чесних рук перо…
Чверть століття його ім'я не з'являлося в пресі, не друкувалися твори. Та хіба тільки його? Після реабілітації письменника виходить кілька книжок українською та в перекладі російською мовами. 1966 р. з'являється двотомне зібрання спадщини Г. Хоткевича — найповніше з післявоєнних видань, — і знову настає перерва в освоєнні творчого доробку письменника… Тому-то не може не радувати задум видавництва «Дніпро» випустити п'ятитомне зібрання художніх творів Г. Хоткевича в 1992–1994 рр.
Слобожанщина із таким центром, як Харків, дала багатьох визначних діячів української літератури, культури і науки. Згадаймо імена письменників, вчених — Г. Сковороду, Г. Квітку-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, А. Метлинського, Х. Алчевську, О. Потебню, М. Сумцова, Д. Багалія та багатьох інших. Тут були тривкі традиції української журналістики, виходили журнали «Харьковский Демокрит», «Украинский вестник», альманах «Сніп», «Молодик» та ін. Хоч, звичайно, в умовах царату публікація такого роду видань була справою складною, нелегкою і — не зовсім безпечною: офіційні власті пильно стежили за всім, що стосувалося України.
Г. Хоткевич (народився 31 грудня 1877 р. в Харкові) замолоду перебував у селянському середовищі: щоліта його батьки наймитували у купця П. Михайлова і разом з його родиною жили в селі Дергачі біля Харкова. Звідси він виніс свої перші враження про життя трудового люду, а від кобзарів-бандуристів, співом яких захоплювався, дізнався про визначні події і славетні імена української національної історії. Потім було навчання в Харківському реальному училищі (1890–1894), але ще тут, а поза його стінами він уперше познайомився з творами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, з деякими збірками І. Франка, з театральним життям.
Потяг до інженерного конструювання приводить Г. Хоткевича до Харківського технологічного інституту. Перед юнаком, який любив точні науки, розробляв цікаві технічні проекти, стелився шлях інженера-винахідника. Та в його душі жило ще й захоплення рідною літературою, культурою, зокрема театром. Так студент-технолог прилучається до культурницького руху: разом з учасниками студентського аматорського гуртка ставить по селах Харківщини п'єси «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Дай серцеві волю, заведе у неволю» М. Кропивницького, «Бурлаку» І. Карпенка-Карого та інші вистави, вчиться грати на бандурі, а зрештою, в середині 90-х рр. береться за перо. Як громадянин і письменник, він значною мірою формується під впливом передової української та російської літератур, народної культури, поступово втягуючись у громадське, а згодом і політичне життя.
1897 р. Г. Хоткевич опублікував у львівському журналі «Зоря» своє перше оповідання «Грузинка». Коли 1898 р. починає виходити «Літературно-науковий вісник», письменник стає одним з активних співробітників: тут з'являються його оповідання, нариси, критичні статті. 1899 р. під псевдонімом Гната Галайди у Харкові виходить окремою книжечкою оповідання Г. Хоткевича з киргизького життя «Добром усе переможеш».
Людина великої енергії, Г. Хоткевич поєднує письменницьку й культурну діяльність з громадсько-політичною. Проходячи студентську практику на Харківсько-Миколаївській залізниці, знайомиться з революційно настроєними робітниками. Коли наприкінці 90-х рр. у промислових центрах України, особливо в Харкові, під впливом боротьби робітничого класу Росії посилюється революційний рух, Г. Хоткевич разом з передовою частиною студентства бере активну участь в майовках і політичних демонстраціях. Це привело до того, що 1899 р. він був висланий з Харкова «без права вступу у вищий учбовий заклад протягом двох років».
«Проскрибованого» студента взяв у свій хор, що саме тоді гастролював по Україні, відомий український композитор М Лисенко. З виступів у цьому хорі й почав Г. Хоткевич свій шлях бандуриста-професіонала.
1900 р. на клопотання технологічного інституту Г. Хоткевича було поновлено студентом, і він дістав змогу закінчити освіту і влаштуватися на роботу в управління Харківсько-Миколаївської залізниці, де працював до початку революції 1905 р. Та все далі Г. Хоткевич відходив від техніки і все ближче ставав до культурно-громадського життя та літератури. 1899 р. він організовує перший в історії кобзарства на Україні виступ кобзарів і лірників на XII археологічному з'їзді в Харкові. В харківському Товаристві грамотності засновує видавничу українську комісію, створює перший на Україні театральний робітничий гурток, що під його керівництвом виріс у справжній театр. Однак тогочасні політичні умови стали на перешкоді дальшому розвиткові цього театру. В середині 1905 р. він перестав існувати.[74]
На початку 900-х р. Г. Хоткевич все більше уваги приділяє літературній творчості. Виступає з новими творами в «Літературно-науковому віснику» (варто назвати його рецензію на збірку віршів поета-робітника А. Шабленка «Нова хатина»), в альманахах «За красою», «Арго», «Багаття». 1902 р. в Харкові виходить його збірка оповідань і медитацій «Поезія в прозі».
Г. Хоткевич переживає складний і болючий процес формування суспільно-політичних і літературно-естетичних поглядів. Вирішальне значення мала революція 1905–1907 рр. Вона внесла важливі зміни в його світогляд, допомогла письменникові знайти свій шлях у житті і творчості. В громадсько-політичній і літературній діяльності він став активним борцем проти царизму. Письменник бере активну участь у революційних подіях в Харкові і в Москві, разом з робітниками мужньо стоїть на барикадах Харкова в грудні 1905 р., коли тут вибухнуло збройне повстання. Робітники обирають його головою страйкового комітету, посилають у Москву для координації дій революційних сил Росії.
Коли царським військам вдалося придушити збройний виступ харківського пролетаріату, Г. Хоткевич переходить на нелегальне становище, переховується у своїх
