Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля - Сергій Оксенік

Схоже, Інженер не одразу збагнув, наскільки серйозна ситуація. Або не хотів піддаватися на той план розмови, на якому наполягав хлопець.

— А я попереджав тебе, що краще все те відьомське причандалля знищити, — зневажливо сказав він. Потім, мабуть, до нього дійшло. — Тільки ж ви там, здається, якісь особливі замки попридумували…

— Замки порубали сокирою, — пояснив Лисий, — і стріху в хаті розібрали.

— А підкопу не зробили?

— Навіщо? — Лисий не зрозумів, що Інженер з нього глузує. Він і справді подумав, що варто перевірити долівку під стінами. Підкоп багато що прояснив би.

— Як навіщо! — Інженер і далі збиткувався. — Щоб і з неба, і з-під землі, й через двері — зразу з усіх кінців. Бо інакше й красти не цікаво.

Лисий знав уже з досвіду, що коли Інженерові вдасться вивести його із себе, розмови не буде. Тому хлопець спробував опанувати себе й не піддаватися. Дуже спокійно він сказав:

— Це справді дуже дивно, що й дах, і двері. Ми так і не змогли зрозуміти, як саме це зроблено. Але річ навіть не в тому…

— А мені здається, — перебив його старий, — що саме в тому! Тебе попереджали, що це небезпечні речі. І ти все одно відмовився їх позбутися. Ти краще знав, як треба. Ти завжди краще знаєш, як треба. А тепер тобі незрозуміло…

— Не гарячкуйте, дядьку Інженере, — несподівано для старого втрутилася Леля. — Мабуть, ви маєте рацію. Але зараз, мені здається, не час з’ясовувати стосунки. Треба вирішувати, що робити. Ми за цим, — останні слова вона промовила з притиском, — до вас прийшли. Той, хто вкрав казанок, уже отруїв воду в криниці.

— Хто? — хрипко спитав Інженер..

— Ми не знаємо, хто, знаємо тільки, що вода в криниці — мертва.

— Хто помер? — перепитав Інеженер.

— Сподіваємося, ще ніхто, — відповіла Леля. — Але…

— Тобто що значить «сподіваємося», — Інженер майже на крик зірвався. — Що значить… Звідки ж ви знаєте, що вода отруєна, якщо ніхто не помер?

Леля забарилася з відповіддю, і Лисий уже розтулив рота, щоб пояснити, коли раптом зрозумів, що Інженер знає про мертву воду ще менше, ніж вони з Лелею!

Коли він із дітьми прийшов до села після подорожі до Руїни, розповісти Інженерові все докладно про цю мандрівку за один день він не міг. Розповідь тривала кілька днів, і з кожним новим днем ставала дедалі нервовішою і тяжчою. Інженер щораз частіше перебивав його запитаннями, і дуже скоро Лисий відчув, що ці запитання — не від браку розуміння, а швидше від роздратування. Що далі він розповідав, то більш роздратований ставав старий. Спершу Лисому здавалося, що Інженер просто не так розуміє, хлопець намагався розповідати докладніше, детально пояснюючи зміст подій… Потім він перестав щось пояснювати, стежив лише за тим, щоб не вибухнути, не піти від старого, хряпнувши дверима.

Одного разу під час цих розмов сталося таке. Лисий розповідав про свою зустріч із велетенським хробаком, який заманив його на свої піски дуже хитромудрим способом — він змушував тінь хлопця рухатися незалежно від того, звідки світить сонце. Коли оповідь уже дійшла того місця, як хробак поранив Лисому ногу, Інженер раптом перепитав:

— Ти можеш по-людськи пояснити, чому ти почав блукати? Навіть якщо ти заснув на ходу, то що, в пісках не міг просто йти по слідах отих чужих дітей?

Лисий був приголомшений. Не тим, звичайно, що Інженер назвав його дітей чужими. До таких випадів старого хлопець уже починав звикати. Його вразило інше: виявилося, старий його не слухав, адже він пропустив повз увагу величезний шмат оповіді. Битих півгодини Лисий розповідав про мітлу, про тінь, про свої блукання — і от виходило, що весь цей час Інженер думав про щось інше!

Лисий тоді й не натякнув, що помітив це. Терпляче пояснив усе знову. Але далі він уже намагався в своїй розповіді уникати подробиць і говорити тільки про найголовніше.

І от тепер хлопець іще раз пересвідчився: Інженер чув не все, що йому розповідали. Більше того, Лисий раптом збагнув, що той, хто викрав казанок (якщо тільки це не Лішак), теж не знав про цілющі властивості мертвої води! У Лисого зародилася дуже маленька й слабенька надія.

— Вам Люба давно принесла воду? — спитав він, знову не відповідаючи на запитання Інженера.

— Недавно, — повільно відповів той, усвідомлюючи на ходу, що мав на увазі Лисий.

Хлопець повернувся й підійшов до цебра, що стояло в кутку на лаві. Відстань була лише три кроки. Він вказівним пальцем лівої руки натиснув на лезо ножа, що висів на паску. З пальця побігла кров. Лисий набрав кухоль води з цебра і швидко й обережно — щоб небагато — хлюпнув на палець. Потім підніс кухоль до обличчя й почав придивлятися й принюхуватися до води.

— Що? — нетерпляче спитав Інженер.

Лисий не відповів. Тепер йому поспішати нікуди. Тепер головне, аби Леля нічого не сказала. Ступивши півкроку праворуч, щоб вона опинилася між ним та Інженером, Лисий показав їй порізаного пальця. Й вона зрозуміла.

— Що це? — аж надто дбайливо вигукнула вона. — Ти поранився?

Інженер зрозумів, що втрачає контроль над ситуацією.

— Що сталося? Чим поранився? Що з водою? Лисий!..

Ряха під столом підняв писок, звівся на лапи й, наче молодий, нервово забігав туди-сюди, намагаючись роздивитися, що там робиться, але й не наважуючись далеко відбігти від Інженерових ніг. Потім він підскочив, здерся по штанині старого, вискочив на стіл, щоб було краще видно, навіть став на задні лапи…

— Бігом додому, — наказала Леля. — Треба лікувати! Дивись, як кров цебенить.

Вони кинулися до дверей.

— Що з водою? Вона мертва чи ні? — вже розлючено закричав Інженер.

— Не знаю! — через плече кинув Лисий, перш ніж двері за ними зачинилися.

Відчайдушний ковток

— Я нічого не зрозуміла, — перше, що сказала Леля, коли вони відбігли на сто кроків від Інженерової оселі. — Що з водою? Це також отруєна вода?

— Ні, — відповів Лисий. — Тобто, може, вона й отруєна, але не мертвою водою. Я навмисне порізав палець, щоб перевірити її. Дивися, кров і досі цебенить.

— Та що я зараз побачу! Я й тебе не бачу — така глупа ніч. А чому ти вирішив, що треба йти звідти, ще й так швидко?

— Я вирішив? — здивувався Лисий. — Це ж ти мене квапила.

— Ну… — Леля навіть розгубилася. — Так, я квапила, але я так зрозуміла, що це