Катріона - Роберт Льюїс Стівенсон
— Я на три хвилинки, і моя справа невідкладна, — сказав я. — Можете доповісти, що секретів у мене немає і я навіть радий, якщо будуть свідки.
Лакей неохоче пішов доповідати, а ми хоробро рушили слідом за ним до передпокою, де мій слух уловив кілька приглушених голосів, що долинали з сусідньої кімнати. Безсумнівно, там засідали троє — Престонгрейндж, Сімон Фрейзер та містер Ерскін, перзький шериф. Вони зібралися, щоб разом обговорити справу аппінського вбивства, тому моя поява трохи збентежила їх, однак вони вирішили прийняти мене.
— Не розумію, містер Бальфор, що привело вас сюди знову? Хто це з вами? — звернувся до мене Престонгрейндж.
Фрейзер мовчки втупився в стіл перед собою.
— Він прийшов сюди, щоб посвідчити на мою користь, мілорде; прошу вас вислухати його, — сказав я і повернувся до Дункансбі.
— Мушу вам доповісти, — мовив лейтенант, — що я сьогодні бився на дуелі з Пальфуром в Ханерс-Позі і зараз вельми шкодую, що так усе вийшло; запевняю вас, панове, що Пальфур поводився, як справжній джентльмен, і я його дуже поважаю.
— Дякую за правдиве свідчення, — сказав я.
По цьому Дункансбі вклонився присутнім і вийшов з кімнати, як ми домовились.
— Чому про все це доповідають мені? — дивувався Престонгрейндж.
— Поясню у двох словах, мілорде, — почав я. — Я привів цього джентльмена, королівського офіцера, щоб підтримати свою честь. Тепер, гадаю, мета досягнута, і до певного дня — ви добре знаєте, якого саме — не варто насилати на мене інших офіцерів. Я не згоджуюсь пробиватися крізь увесь гарнізон замка.
Жили на скронях у Престонгрейнджа набрякли, і він гнівно зиркнув на мене.
— Я певен, що сам біс кинув мені цього хлопчиська під ноги! — вигукнув він і звернувся до сусіди сердитим тоном: — Це ваша витівка, Сімоне. Відчувається справа ваших рук, і, дозволю сказати, сер, мені це не подобається. Нечесно, домовившись зі мною про одне, поза моєю спиною потайки вдаватися до іншого засобу. Ви повелися зі мною вкрай негідно. Примушувати мене посилати туди цього хлопчиська з моїми дочками! Тому, що я натякнув… Тьху, сер, яка гидота! Не ганьбили б інших.
Сімон страшенно зблід, а потім вибухнув:
— Не буду більше м'ячем між вами та герцогом. Або доходьте згоди, або сваріться, але вирішуйте все між собою, а я далі не хочу бути у вас попихачем, не хочу виконувати ваших примхливих вказівок, не хочу вислуховувати напучень одного й другого. О, якби я висловив вам свою думку про вашу хеноварську справу, то у вас голова б запаморочилась.
Шериф Ерскін, що весь час стримувався і не втручався, спокійно зауважив:
— Панове, на мою думку, нам слід сказати містеру Бальфору, що він довів свою мужність та хоробрість і зараз може спати спокійно. До того дня, на який він так чемно натякнув, вони не будуть більше випробовуватись.
Витримка шерифа остудила запал його колег, і ті з удаваною чемністю поквапилися спровадити мене геть.
Розділ дев'ятий
СТАНОВИЩЕ УСКЛАДНЮЄТЬСЯ
Виходячи того дня від Престонгрейнджа, я вперше розгнівався. Прокурор поглумився наді мною. З його власних слів я зрозумів, що не тільки Сімон, який замахувався на моє життя руками офіцера-горянина, а й він сам, обіцяючи взяти до уваги мої свідчення і зберегти мою честь, здійснював проти мене якийсь план. Я підрахував своїх ворогів — Престонгрейндж, якого підтримує вся королівська влада; герцог і вся підлегла йому західна частина гірської Шотландії; Ловат, що всіма силами допомагає їм, має неабиякий вплив на півночі і верховодить цілим кланом якобітських шпигунів та найманців. А пригадавши Джеймса Мора та руду голову Нейла, сина Дункана, я подумав, що у змові, можливо, діє ще й четверта сила: залишки відчайдушного клану Роб-Роя. Отже, мені потрібен був сильний друг або розумний порадник. У країні, напевне, знайшлося б чимало здатних підтримати мене людей, інакше Ловат, герцог та Престонгрейндж не вдавалися б до різних засобів позбутися мене. Коли мені спадало на думку, що можна отак випадково пройти по вулиці повз свого можливого захисника і навіть не знати про це, я просто шаленів.
Саме в цю мить (наче у відповідь на мої думки) якийсь джентльмен і справді, проходячи зовсім поруч, штовхнув мене ліктем, значуще подивився і звернув у провулок. Краєчком ока я встиг помітити, що це був Стюарт — стряпчий. Благословляючи свою щасливу долю, я крутнувся на місці і пішов слідом за ним. Тільки-но я звернув у провулок, як побачив, що Стюарт стоїть біля сходів. Він подав мені знак і щез. Я пішов слідом. Па сьомому поверсі стряпчий зупинився біля дверей. Ми ввійшли в квартиру, і Стюарт одразу ж замкнув двері.
Виявилося, що квартира була порожня. Ніде ніяких меблів, власне, то була одна з тих квартир, яку Стюартові доручили здати в оренду.
— Що ж, доведеться сидіти на підлозі, — сказав мін супутник, — проте ми тут у цілковитій безпеці, а я так хотів побачити вас, містер Бальфор.
— Як Алан? — спитав я.
— Чудово. Енді завтра, тобто в середу, забирає його з Джіланських пісків, йому дуже хотілося попрощатися з вами, але, на мій погляд, за обставин, які склалися, вам краще бути далі один від одного. Зараз же поговоримо про головне. Як ваші справи?
— Начебто гаразд, — відповів я. — Сьогодні сказали, що мої свідчення взято до уваги і я поїду в Інверарі з прокурором.
— Ну, я цьому ніколи не повірю! — вигукнув Стюарт.
— Мені й самому не віриться, — признався я, — але дуже хотілося б почути ваші міркування.
— Гаразд. Буду відвертим. Я просто божеволію від обурення. Коли б дотягнутися бодай однією рукою до їхнього. уряду, я зірвав би його, як гниле яблуко. Обов'язок адвоката Аппіна та Джеймса Гленського захищати життя свого родича. Послухайте, як складаються справи, а висновки робіть самі. Перше, чого вони хочуть, — це позбутися Алана, бо не можна притягати Джеймса до відповідальності за співучасть, поки не притягли Алана як головного злочинця. Так вимагає закон, не поставите ж воза попереду коня.
— Як же можна притягнути Алана до відповідальності, не спіймавши його? — здивувався
