Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

В наступні дні справді почали вилуплюватися каченята. Сарай сповнився їхнім веселим писком. Ще крихітні, вони, побачивши воду, поспішали до ночов і зграйками плавали і пірнали з таким виглядом, ніби добували собі поживу. Годували їх сиром, крутими, дрібно накришеними яєчками.

Одного разу, зайшовши в сарай, Асмік зупинилась, здивована. В кутку на соломі була складена гірка яєчок. Поруч, напочіпки, сидів Грикор і перераховував їх.

— Звідки? — запитала Асмік.

— Пам’ятаєш, миші у нас позичали. Тепер повернули з пошани до мене. Вам би вони не віддали.

— Грикоре, скажи правду: де добув?

Кажу вам: миші посоромились своєї розбійницької поведінки і повернули назад…

Так діти і не довідались, звідкіля добув Грикор яєчка. Не домоглися серйозної відповіді. Хіба то справді знайшов мишачий склад?..

— Ану, полічи. Асмік. По-моєму, скільки взяли, стільки й віддали. Лише троє я їм залишив, для іхиіх дитинчат: шкода мені їх стало, — сказав Грикор.

— Так, значить, жодного й не з’їли? — здивувався Камо.

— Уяви собі, жодного. У них поки що мишенят нема: про майбутніх піклувалися. Подумайте тільки, які щирі батьки! А ви ще ставитеся з презирством до мишей. Я б просто розцілував їм мордочки за добрі їхні серця.

— Тьху! Ти знову?. Ох, і як же миші ненавидять зараз Грикора! — весело засміялася Асмік. Вночі прийдуть, як він спатиме, і відкусять йому носа.

— Так я тут і залишуся, щоб вони мене загризли! Досить, шабаш! Я свій обов’язок виконав. Два батальйони пташенят від мене одержали? Мою частих? Ну й прощавайте!

— Ні, Грикоре, гусячим яєчкам ще час не прийшов, їм ще день полежапі треба. Ще на дві-три нічки залишся, упрошував його Камо.

— Ну, якщо секретар комітету комсомолу наказує, треба підкоритися, нічого не зробиш!

Настав двадцять восьмий день.

В той момент, коли перше гусеня заворушилося в яєчку і пробило шкаралупку своїм жовтеньким, але вже зміцнілим дзьобиком, Армен, який сидів біля інкубатора і не відводив очей від термометра, враз злякано скочив з місця.

— Асмік, температура падає! ледь переводячи подих, сказав він.

— Як? В обох? — занепокоїлась Асмік.

— Ні, лише в цьому.

— Чому?

— Енергія в акумуляторах виснажилась.

— Що ж тепер буде?

— Охолонуть яєчка. Треба скоріш знайти нові акумулятори,

Асмік побігла кликати на допомогу Камо.

Він зараз же прибіг у сарай Удвох з Арменом вони відшукали діда Асатур і Грикора, порадилися з ними, але нічого придумати не змогли

Скориставшись відсутністю хлопчиків, біля сарая з’явився Сето і його брат Арто. В обох у руках були лук і стріли.

— Дай-но я випущу дві-три стріли крізь дірку в дверях. Яєчок з десяток розіб'ю, — запропонував Сето. — Нехай Асмік поплаче!

— Шкода, адже в яєчках пташки, вагаючись, сказав Арто.

— Шкода? Мене ти не пожалів, коли вони на мене всі напали?.. І помітитися за брата не можеш. Ех, ти!..

Натягнувши тятиву лука, Сето підкрався до сарая і випустив крізь щілину в дверях кілька стріл.

Обливаючись слізьми, з сарая вибігла Асмік з пораненою куркою в руках, але братів уже не було й сліду.

— Невже у вас невистачить сил спинити цього хулігана? Погляньте лишень, що він наробив своїми стрілами! — поскаржилась Асмік Камо і Арменові, які в цей час підійшли. — Курку поранив, кілька гусячих яєчок розбив.

— Заявимо в сільраду, — запропонував Грикор.

— Мужчина повинен власною рукою розправлятися з негідниками, — сказав дід Асатур. — Скаржитись недостойно мужчини.

Армен замислено похитав головою:

— На нього треба вплинути, тут силою нічого не вдієш.

Камо посміхнувся і в’їдливо сказав:

— Вплинути? Ласкою, може?..

— Його треба примусити розкаятись, Армен має рацію, — промовила Асмік.

— По-моєму, він просто роздратований, заздрить нам, нашій роботі. Він, мабуть, не від того, щоб помиритися і подружитися з нами Його виправити можна.

— Ех, Армене, — безнадійно махнув рукою Камо.

Вони зайшли в сарай.

— Температура спала, серце не б’ється, — сказав Грикор, помацавши інкубатор, — Він, бідний, і справді здихає.

Асмік мало не пирснула, але, поглянувши на Камо, стрималась — таке в нього було суворе обличчя.

— Як же ти рахував? Адже ти запевняв, що енергії цілком вистачить? — запитав Камо в Армена. В його голосі звучав докір.

— Помилився, мабуть.

— Якщо акумулятор поставити в автомобіль. багато сили він втратить? — несподівано запитав Грикор, ніби щось пригадавши.

— Звичайно.

— Оце-то так! вигукнув Грикор, — Чому ж я вам не сказав! Адже цей акумулятор, що ти останнього разу приніс, завідувач складу раніше давав шоферові.

— Як?! — схопився з місця Камо.

— Дуже просто. Шофер просив дати йому акумулятор, а завскладом сказав, що акумулятор є, тільки він не може дати його, бо хлопці взяли, а крім того, страшно діда Асатура. Шофер почав вимагати: «Вся справа зірветься, якщо не піде машина». Ну, тоді завідувач поступився. «Бери, — каже, — тільки поверни швидше.»

— А ти Армена обвинувачуєш, що він помилився в розрахунках — дорікнула йому Асмік.

— Адже він учений, хіба він може помилитися в лічбі? Якщо помилиться позбавимо звання. Хіба він може порахувати неправильно? — образився за Армена Грикор.

Камо, обурений, накинувся на Грикора:

— Чому