Віннету І - Карл Фрідріх Май

короткі, але затяті переговори, з яких я вийшов переможцем. Я ні в чому не поступався вождеві, а він добряче тривожився за свого сина. Врешті Семові повернули все його майно. Потім двоє неозброєних воїнів мали супроводжувати нас із Семом у каное до нашого сховку і забрати своїх полонених. На випадок, якщо вслід за нами піде більше кайова, я пригрозив смертю Піди.

Узагалі-то я вимагав доволі багато, зажадавши, щоби Сема відразу ж віддали мені. Бо я ж міг легко обдурити кайова. Але моїм словам повірили, як вірили їм завжди і згодом. Я не сказав, куди ми попливемо. Коли ж Семові розв’язали руки, то він змахнув ними і вигукнув:

— Вільний, я знову вільний! Цього я ніколи не забуду вам, сер! І більше ніколи не побіжу наліво, якщо ви звеліли мені йти направо.

Коли ми вже збиралися йти геть, серед кайова почулося незадоволене бурмотіння. Всі були страшенно злі, що змушені відпустити і полоненого, і мене. А Танґуа люто прошипів:

— Ти в безпеці тільки до моменту повернення мого сина. Але потім усе плем’я полюватиме, за тобою. Ми знайдемо твої сліди і вистежимо тебе, навіть якщо ти пересуватимешся у повітрі!

Поки ми пливли, то я розповів Семові, що відбулося з моменту, коли його взяли у полон. І йому було дуже шкода, що Віннету змушений був поїхати геть від нас, але він не надто сильно нарікав, бо побоювався, що апачі докорятимуть йому.

Попри темряву, ми швидко дісталися до острова, де нас радо привітали Дік Стоун і Вілл Паркер. Лише після того, як я пішов геть, вони ясно усвідомили, наскільки небезпечною була моя вилазка.

Ми звільнили обох полонених, які пішли від нас мовчки, і дочекалися, допоки затихнуть удари весел каное, що поверталися до села. Потім ми сіли на своїх коней і перевели їх на лівий берег річки. Нам слід було далеко від’їхати цієї ночі, тож нам стало в пригоді те, що Сем добре знав місцевість. Він випростався у сідлі, підняв кулак і пригрозив комусь ззаду.

— Зараз вони там сушать собі голови, як знову заграбастати нас! Але нічого у них не вийде. Сем Гоукенс не такий дурний, аби знову дати засадити себе в діру, з якої його змушений був визволяти ґрінгорн. Мене не зловить більше ніколи жоден кайова, качка б мене копнула!..

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ ТРИЛОГІЇ

Мапи

Опис ілюстрацій

Дорогий читачу! Перше в Україні видання романів славного німецького письменника Карла Фрідріха Мая (1842–1912) ми вирішили — можливо, що цього вимагав і стиль нашого видавництва — проілюструвати автентичними фотографіями, які приблизно відповідають місцеві і часу, де і коли відбувалися події, описані в цих романах. Хоча, очевидно, тут ідеться про художню вигадку, фантазію, утім фантазію невипадкову, не цілком одірвану від реальності, а якщо й так, то хіба тим, що наш німецький автор спробував розгледіти і увиразнити у гнаних на той час народах їхню не завжди помітну, іноді цілком притлумлену стражданнями і непевністю щодо перспектив на виживання людську гідність. Це властиво також авторам фотоматеріалів, розміщених у нашому виданні. Ми вибрали фотографії з трьох колекцій. Автором першої є Джон К. Г. Ґребл. Про цього американського фотографа відомо мало. Він здебільшого працював у штатах Колорадо, Південна Дакота і Вайомінґ, а в 1891–1894 роках керував фотостудією у Чикаго. Його колекція доступна нам завдяки тому, що у 1887–1892 роках він надіслав 188 своїх робіт до Бібліотеки Конгресу США для реєстрації прав на них: там вони зберігаються і нині. Автором другої збірки є Френк А. Райнгарт (1861–1928), що походить із німецьких емігрантів штату Іллінойс. Працював фотографом на Середньому Заході США (Колорадо, Небраска), співпрацював із відомим фотографом-мандрівником Вільямом Г. Джексоном, а з 1885 року і до смерті проживав у місті Омаха (Небраска), де заснував власну студію. Колекція його робіт, яку він створив під час Індіанського Конгресу 1898 року, а також під час поїздок по резерваціях, вважається найкращою фотодокументацією індіанських лідерів кінця XIX — початку XX століть. Третім автором є Едвард Ш. Киртіс (1868–1952), відомий американський фотограф і етнолог, колекція робіт якого включає тисячі фотографій, значну частину яких придбала Бібліотека Конгресу США. Прагнучи задокументувати індіанську культуру, що зникала, він відвідав більш ніж 80 племен крайнього заходу, півдня та півночі США, включаючи території Аляски, а також Канади. Результатом його праці став багатотомний фотоальбом «The North American Indian», а також документальний фільм «В країні мисливців за головами».

На контртитулі ми також подаємо знимки Карла Мая. Вони походять із двох рекламних постановочних костюмованих фотосесій. Перша з них відбулася в квітні 1896 року. Фотографом тоді був студент і шанувальник творчості письменника Алоїс Шіссер. Негативи, а також права на продаж копій придбав Адольф Нунварц, власник фотоательє у Лінці. Друга фотосесія відбулася у квітні наступного, 1897 року, а фотографом був також аматор — Макс Вельте. Права на продаж копій отримало видавництво Фрідріха Ернста Фейзенфельда із Фрайбурґа.

Опис ілюстрацій