Смерть малороса або ніч перед трійцею - Антон Дмитрович Мухарський

«Spirit of wild Ukraine» — «Дух дикої України» — не зрозуміло, чи то з гордістю чи то з іронією рекламував він «морячкин» напій своїм друзям. Але вже точно, що було у ньому щось таке, що люди геть дурними ставали.

Спершу самогонка, мов вогнем обпікала нутро, а потім розливалася тілом така приємна, гаряча сила, що хотілося її роздмухувати і роздмухувати ще, вливаючи в себе склянку за склянкою. І витворяти хотілося таке, що тверезій людині й на думку не спаде — іржати, мов кінь, купаючись у крижаній воді ставу, носитися мотоциклом по селу, топити у бочках малих цуценят чи котів, волати пісні дурним голосом, пиздити одне одного до крові, не відчуваючи ані болю, ані того, як у тебе ламаються ребра чи ніс, підпалювати сусідські хати, щоб «світили» на увесь район, чи просто отак брати сокиру і рубати дерева, чи паркани, чи людей, від тої буйної сили, що розпирала тебе із середини.

Словом, усіх чортів, що досі тихесенько сиділи собі в людині, випускав на волю той «морячкин» напій і робилася людина сама не собою, аж поки не падала знесилена там, де заставав її важкий, безпробудний сон.

Щось приблизно таке сталося тієї ночі і з нашим героєм.

Вливав він у себе отой «Spirit of wild Ukraine», запиваючи його безалкогольною «Балтикою» у співвідношенні один до одного. Носився хатою, брав гітару і співав щось з Розенбаума, типу «А уткі уже лєтя-я-я-ят високо…», то виходив надвір помочитися і волав на усе село, звертаючись чи до своїх односельців, чи до всієї України, чи то прямо до зоряного неба: «Заїбали, сукі…». То вмикав телевізор, що тільки о цій нічній порі і показував якісь культурологічні програми українською мовою. Втрапив якраз на бесіду Вадима Скуратівського про книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». «Пішов на хуй!» — прямим текстом послав видатного українського культуролога-мистецтвознавця, і, вимкнувши телевізор, попхався на веранду, де завалився у вже знайомий читачеві розлогий фотель, який ще зберігав тепло тієї чарівної, божественної «німфетки», яку зла доля в особі баби Люби висмикнула з його обіймів.

Отак у спогадах про Наталку, знову збудився, бо підігріті алкоголем гормони нараз зашумували у тілі і тут, їй-бо… ЧОРТ ПОПЛУТАВ!!!

Погляд його впав на пляшку порожньої безалкогольної «Балтики», що поруч із сулією і звичайним гранчаком, стояла на столі…

І якось так закрутилася в його голові п'яна віхола, загула, застрекотала. І у тій віхолі змішалося усе: і слова старої Гордієнчихи про пляшку у сраці, і поради лікаря-уролога про те, що масаж передміхурової залози робити краще якимось пристроєм, який глибше проникає у пряму кишку, і образ незрівнянної Лолі, ой, вибачайте, Наталки, яка ще годину тому пестила його настовбурчений корінь своїми лагідними долоньками, і дівчата з «Бульвару»…

І оця віхола підхопила нашого героя з фотеля, закружила його будинком у дикому, божевільному танку, неначе самі відьми були йому партнерками, і він, ухопивши пляшку безалкогольної «Балтики», побіг з веранди у хату і заліз до аптечки, де зберігалися мамині гумові «напальчники» (ну, знаєте, такі маленькі подоби презервативів, що їх натягують на порізаний палець поверх бинтів, щоб вони не намокли). А потім, натягнувши отой «напальчник», на горлечко пивної пляшки, густо намастив його вазеліном.

Засмикнувши як слід фіранки на вікнах, він поставив пляшку на старий килим, скинув спортивні штани і майку, лишившись абсолютно голим, і поклавши перед собою забризкану слідами попередніх мастурбацій підшивку газети «Бульвар», відкрив його на сторінці, де йшлося про фотосесію Жанни Фріске у «Плейбої» з доданими фотографіями секс-діви, які вір давно уподобав. Зі зворотного боку бульварної газети до нього всміхалися щасливі обличчя народного депутата від Партії регіонів Дмитра Табачника та його дружини — артистки Російської драми Тетяни Назарової, які ілюстрували статтю під назвою: «Кохання на все життя!»

«Негарно якось буде, якщо Таня з Дімою будуть за тим всім спостерігати» — подумалося Лесеві у приливі божевільної демонічної пристрасті, і він, склавши газету таким робом, щоб Таня і Діма «нічого не бачили», приготувався отримати НАСОЛОДУ, якої ще ніколи не мав у своєму житті.

Потім, присівши навколішки, заплющивши очі, і уявляючи собі геть роздягнену Наталку — ровесницю незалежної України, що розставивши ноги, була готова віддати йому свою «дівочу честь», він однією рукою почав пестити «гарячу плоть», а іншою підтримував пляшку безалкогольної «Балтики», шийку якої і спрямував собі прямо в анус!

Лікар був правий! Глибше, глибше, ще глибше! Отой якийсь звіриний шал незнаних досі відчуттів, хтивості і блуду захопив усе його єство. Завив, закричав, затрусився так мов би тисячі демонів увійшли в його тіло і бажали отої насолоди! Він іржав, він кричав, він палав здригаючись у конвульсіях первісного тваринного бажання, аж доки не бризнули перші краплі «сатанинської любовної роси» на оголені перси московської розпусниці, що тільки-но зіграла відьмочку у фільмі Тимура Бекмамбетова «Нічна варта».

І враз за тим, гострий, біль, що розривав усе тіло, і несамовитий крик вирвалися з самих глибин його єства! В голові вибухнули міріади салютів, а тіло немов насадили на залізну розпечену палю.

Перед тим, як знепритомніти, він так і не зрозумів, яким чином у його руках опинилася пляшка безалкогольної «Балтики» без шийки.

Глава сьома

Ніч перед трійцею

Отак і збулося прокляття спадкової плисецької відьми баби Люби, проказане у ніч проти Святої Трійці, коли уся нечисть земна, неземна і піднебесна, гуляє світом, шукаючи собі забави, та зваблюючи людей на різні нечестиві вчинки.

Гоготіли, билися рогами, божеволіли у своєму сатанинському сказі цілі сонми різної дрібної чортівні, що вилися довкруж нерухомого тіла нашого героя, пожираючи енергію содомітського гріха, який він учинив із самим собою, упившись самогонкою старої «морячки». Завивали від задоволення хижі лярви, хапаючи своїми зубатими пащами шматки гріховних еманацій, які вивільняються в процесі рукоблудного акту. Упивалися нектаром свіжої сперми і крові натовпи демонів, вурдалаків, упирів, та іншої нечисті, що злетілася з усього світу. Але найбільше радів з того усього самий Сатана, до якого долинули слова прокляття старої Гордієнчихи. Чорт таки запхав пляшку безалкогольної «Балтики» у сраку письменника-малороса, його ж руками і запхав, бо продав наш Лесь свою душу чорту за ту облудну славу, якої він досягнув на цьому світі.

Настав час віддавати борги!

Коли він розплющив очі, то від початку не зрозумів, де знаходиться і що з ним сталося. Йому здалося, що наснився йому якийсь жахливий сон, в якому по черзі являлися йому то очі старої