Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
Спогади Пітера про цей дивний день в Алькасарі назавжди залишились якимись невиразними. То й не дивно. Протягом лише кількох годин його судили, життя його висіло на волосинці — і раптом його виправдали. Він побачив Бетті, яка зі скромної компаньйонки перетворилась на блискучу, розкішну маркізу, так само як личинка перетворюється на метелика; був свідком того, як вона виступала проти свого чоловіка, який обманув її і якого в свою чергу обманула вона, як вона виграла свою справу завдяки кмітливості й силі характеру.
Як її захисник та захисник Маргарет він викликав Морелла на поєдинок, і, коли його супротивник відмовився під приводом різниці в званні, з волі королеви Ізабелли, якій Маргарет розповіла про таємні домагання Морелла, його несподівано нагородили високим званням лицаря іспанського ордену Сант-Яго.
Більше того, вдоволене його найпалкіше бажання — він дістав можливість зустрітися в чесному й рівному бою зі своїм ворогом, якого він справедливо ненавидів, і битися з ним на смерть. Йому також пообіцяли, що через декілька днів Маргарет стане його дружиною, хоча могло статися, що вона носитиме його прізвище не більше години. Проте їм обіцяли безпеку та захист од зрадництва і підступів Морелла. їм також пообіцяли, що в будь-якому випадку їм ніде й ніколи більше не пред’являтимуть ніяких звинувачень.
І, нарешті, коли вже все, здавалось, щасливо закінчилось, не беручи до уваги наступного поєдинку, про який він, звиклий до таких речей, менш за все думав, коли врешті-решт його келих, очищений від бруду та піску, наповнився червоним вином битви та кохання, коли він уже був майже біля його вуст, доля підмінила його й наповнила отрутою і жовчю. Кастелла, батька його нареченої, людину, яку він любив, кинули в підвали інквізиції, звідки — Пітер добре це знав — він міг вийти лише в жовтому балахоні й, “потрапивши в руки світської влади”, загинути повільною й нестерпною смертю на вогнищі в Квамадеро, де спалювали єретиків.
Що йому принесе перемога над Морелла, якщо навіть небеса додадуть йому сили, щоб перемогти свого ворога? Що це буде за весілля, яке виявиться скріплене та освячене смертю батька нареченої на мученицькому вогнищі інквізиції? Хіба зможуть вони коли-небудь забути запах диму цього вогнища? Кастелл — хоробра людина, і ніякі муки не змусять його відректися від своєї віри. Сумнівно навіть, чи стане він під тортурами заперечувати її, він, кого похрестив батько для безпеки; а йому треба було і далі приховувати цей обман заради своєї справи, заради того, щоб мати дружину-християнку. Ні, Кастелл був приречений, і Пітер міг урятувати його від інквізиції та від короля не більше, ніж голуб може захистити своє гніздо від голодних яструбів.
О, ця остання сцена! Ніколи в житті Пітер не забуде її! Величезний зал з розмальованими арками та мармуровими колонами; промені полудневого сонця, що падають крізь вікна й, неначе кров, проливаються на чорний одяг ченців; нестямний зойк Маргарет і її помертвіле обличчя, коли від неї одірвали батька і вона непритомна впала на прикрашені коштовностями груди Бетті; жорстокий усміх на вустах Морелла; страшна посмішка короля; жалість в очах королеви; схвильоване шепотіння натовпу; швидкі, короткі репліки адвокатів; скрипіння пера писаря, байдужого до всього, за винятком своєї роботи, коли він записував рішення; і над усім цим — прямий, визивний, нерухомий Кастелл, оточений служителями смерті, який віддалявся в темряву галереї, зникав у могильний морок.
Розділ XXIII
ОТЕЦЬ ЕНРІКЕ ТА ПІЧ БУЛОЧНИКА
Минув тиждень. Маргарет жила в палаці, Пітер двічі побував у неї і заставав її в розпачі. Навіть те, що наступної суботи вони мали повінчатися, — день, на який призначено поєдинок між Пітером і Морелла, не приносив їй ні радості, ні втіхи. Адже через день, на неділю, в Севільї призначено “акт віри” — аутодафе, на якому єретики — євреї, маври і люди, що займалися богохульством, мають відповісти за свої злочини: одних спалять на вогнищі в Квемадеро, інші привселюдно визнають свої кричущі гріхи перед тим, як їх ув’язнять довічно, а декого задушать перед тим, як їхні тіла віддадуть вогню. Було відомо, що Джону Кастеллу в цій церемонії відводилась головна роль.
Маргарет на колінах, зі сльозами благала королеву про милосердя. Та сльози діяли на серце королеви не більше, ніж вода, що капає на діамант. Лагідна в інших питаннях, у справах, що торкалися релігії, вона ставала хитра, як лисиця, і жорстока, як тигр. З приводу поведінки Маргарет вона навіть обурювалася. Хіба мало було для неї зроблено? — спитала королева. Хіба вона не дала свого королівського слова не робити якихось кроків, аби позбавити обвинуваченого власності, котра є в нього в Іспанії, якщо його визнають винним; хіба вона не обіцяла, що ніякі покарання, які за законом та звичаями падають на дітей таких людей, виставлених на глум, не торкнуться Маргарет? Хіба Маргарет не повінчають з її коханим і, якщо він залишиться живий після поєдинку, їй не дадуть змоги з почестями виїхати разом з ним, навіть не примусять дивитися, як її батько спокутує свої злочини? Адже як добра християнка вона повинна радіти, що він дістав можливість примирити свою душу з богом, що його доля стане уроком для інших прихильників його релігії. Може, вона теж єретичка?
Королева шаленіла доти, поки Маргарет, зовсім знесилена, не пішла від неї, подумки запитуючи, чи може бути справедливою релігія, яка вимагає від дітей, щоб вони доносили на своїх батьків та прирікали їх на муки. Де про це сказано в спасителя та його апостолів? А якщо про це там не сказано, то хто це вигадав?
— Врятуй його! Врятуй його! — розпачливо ридала Маргарет перед Пітером. — Врятуй його або, клянусь тобі, як би я тебе не кохала і скільки б не вважали, що ми повінчані, ти ніколи не станеш моїм чоловіком!
— Це несправедливо, — похмуро похитав головою Пітер, — адже не я віддав його в руки цих дияволів. Швидше за все,
