Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
«Значить, не тут». Григорій підвівся. Промінь ліхтарика ще раз оббіг кімнату. «Доведеться попрацювати».
Подумки розбивши кімнату на квадрати, Григорій хотів уже почати огляд, та передумав. «Може, заглянути у спальню?» Але і в спальні, маленькій кімнаті, де стояли шафа, ліжко й нічна тумбочка, відшукати нічого не вдалось. У кухні і ванній теж не було тайників, де, на думку Григорія, можна було щось сховати. Він повернувся до-кабінету. «Почнемо з книг, хоча мало ймовірно, щоб такий вовк, як Больман, ховав там що-небудь». Скинувши черевики і ставши на стілець, Григорій дотягнувся до верхнього стелажа і, підсвічуючи собі ліхтариком так, щоб світло скоса падало вздовж усієї полиці, уважно оглянув її. Рівномірний товстий шар пилюки, який чітко вирізнявся на полірованому дереві, свідчив про те, що книг тут давно ніхто не чіпав. Те саме було й на інших полицях. Григорій старанно, метр за метром дослідив кімнату, але нічого не знайшов. Канапа, етажерка, фальшивий камін, ще один невеличкий столик біля вікна — все було пильно оглянуто. Кахляна піч. Може, тут?
Відчинив дверцята. В темній пащі топки — обгорілі, майже розсипані аркуші спаленого паперу. Придивився. На чорних клаптиках, що коливаються від тяги, проступають літери. Схоже на машинописний текст.
«Отже, Больман казав правду! «Маленький слід… Інше розсипається на порох…» Тепер усе зрозуміло. Щоденники десь тут. Треба шукати!»
Стало задушно. На чолі виступили крапельки поту. Руки в рукавицях зволожніли. Григорій скинув пальто і, поклавши його на стілець, почав оглядати паркет. Стерті дубові прямокутники скрізь були щільно підігнані один до одного і навіть не скрипіли. Може, за портретами? Але й там лежав товстий шар незайманої пилюки; з засклених рамок байдуже дивились незнайомі обличчя.
Григорій втомлено опустився у крісло. Хотілось курити. Поглянув на годинник. Минуло дві з половиною години, а він нічого не знайшов. Треба починати все спочатку і поспішати. Адже невідомо, коли скінчиться та вечірка, брати участь в якій він відмовився. Григорій знову береться за письмовий стіл. Ще раз старанно перебрав весь мотлох, перегорнув аркуші паперу, заходився простукувати стінки і раптом… Що це? Задня планка одного з ящиків трохи товща за інші… Перевірив. Так і є: на півпальця товща. Вийняв ящик, поставив його на стіл і помітив на боковій стінці голівку цвяха. Навіщо тут цвях? Адже ящик клеєний. Тайник?
Григорій скинув рукавичку і нігтем обережно підчепив цвях, Той легко вийшов з гнізда, і частина подвійної стінки відпала, відкривши маленьку заглибину, в якій лежали чотири металеві коробочки. «Ось вони де!.. Примітивний тайник, а скільки часу витрачено па його пошуки. Треба було уважніше дивитися!..» — лаяв себе Григорій. Касети від «Кодака». Але чи проявлена плівка? Судячи з того, що в домі нема ніяких хімікалій для її обробки, — не проявлена. «Ну що ж, Вернер, поміняємось касетами». Григорій вийняв касети Больмана, замінив їх такими самими, тільки плівка в них була чистою. Засунув ящик на місце, взув черевики, одяг пальто і ще раз оглянув кімнату. Все було на своїх місцях так само, як і до його приходу. Раптом приглушений скрип сполохав тишу. Грюкнули вхідні двері. Григорій прислухався. Східці рівномірно поскрипували під чиїмись кроками. Скрип притих, потім почувся знову. Кроки завмерли біля дверей. Брязкоче метал — хтось устромляє ключ у замкову щілину.
Григорій кинувся до вікна і причаївся за важкою шторою, рука намацала в кишені ручку пістолета. Глухо клацнув запобіжник. У передпокої почувся тупіт і лайка — певне, той, хто ввійшов, спіткнувся об килим. Григорій упізнав голос Больмана. «Чому він так рано повернувся? Адже звичайно оргії у них тривають до самого ранку». Між тим Больман пройшов у спальню і, пововтузившись, рушив у ванну. В застиглій тиші було чути хлюпання води.
«Оце маєш! Як же бути далі?» Зачекавши ще трохи, Григорій вийшов з своєї схованки, розминаючи затерпле тіло. Обережно навшпиньках підійшов до вікна. Воно входило у двір і було не дуже далеко від землі, але внизу, перед вікнами підвального поверху, темніла широка цементна яма. Навколо неї стриміли гострі списи огорожі. «Якщо стрибнути, то наразишся на вістря. Ну й дурне становище! А може, неподалік є ринва?» Григорій виліз на підвіконня, відчинив кватирку і висунувся. Холодний вітер бризнув йому в обличчя пригорщу дощу, розкуйовдив волосся. Обабіч була гола мокра стіна, без карниза чи виступу, за який можна було б учепитись. «Оце влип в історію», — з прикрістю подумав Григорій, опускаючись на підлогу. Рукавом пальта витер підвіконня. Думки кружляли в голові, випереджаючи одна одну, в скронях стукало. «Заспокойся! — наказав він собі. — Безвихідних становищ не буває! Треба все спокійно зважити… Значить, так…» Григорій підійшов до дверей і прислухався. З ванни долинало хлюпання води. Посвітив у замкову щілину — ключ стирчав у замку з зворотного боку. Легенько штовхнув двері — не зачинені. Слава богу!
У Григорія було кілька можливостей: швидко минути коридор і вислизнути на вулицю. Але парадні двері зачинені, поки він їх відмикатиме, Больман може вийти в коридор. Другий варіант — вікно. Зв’язати портьєри, спуститися в яму, далі спробувати зачепити фіранку за огорожу і по ній вибратись… Проте навіть незначний шум приверне увагу Больмана… Можна діяти і так: коли Больман вийде з ванни, оглушити його… Але тоді він зрозуміє, що тут хтось був, і все полетить під три чорти… Дочекатись ранку і спробувати непомітно піти?.. Ні, мабуть, найрозумніше заждати, поки Больман засне, — а п’яні сплять міцно, і тоді повернутися тим самим шляхом, яким прийшов.
Прийнявши таке рішення, Григорій заспокоївся і знову сховався за портьєру. Скільки йому довелося там простояти, він не знав. Коли з спальні долинуло легке
