Секретний фарватер - Леонід Дмитрович Платов

Та звірі на перешийку — не тільки розвага. Вони завдають і чимало клопоту.

Лосі, пробігаючи, зачіпають сигнальний дріт, і починаються дзвінки, які піднімають усю заставу в бойовій готовності.

Рись переходить контрольно-слідову смугу, дбайливо переорану й заволочену вздовж усього кордону, і після цього над відбитками обережних лап, схожими на королівський знак лілії, довго стоять слідопити, міркуючи: звір пройшов чи порушник, що прикинувся звіром?

Нині вже вважають безнадійно старомодним напинати на руки і ноги кігті чи копита, щоб рачки перебратися через контрольно-слідову смугу. Але серед порушників можуть знайтися і ретрогради. “По-старосвітському працюють, відстали”, — зневажливо говорять у таких випадках.

Незабаром Олександр перестав симпатизувати лосям. Пов’язано це було з радіолокатором. Потім у кают-компанії жартували, що той працював надто чітко.

Ще під час практики Олександр був у захопленні від цього незвичайного пристрою, що однаково добре “бачить” вдень і вночі, в сніговій і в туман. Пильне “радіооко”, встановлене на щоглі, безперервно обертаючись, “оглядає” простір навколо корабля. Радіохвилі розбігаються від нього в різні боки і, наштовхнувшись на перепону, поспішають назад. А в рубці на екрані з’являються плями і плямочки, відсвіти цих перепон.

Олександр зачаровано стежив за тим, як обертається світна лінійка-покажчик, перетинаючи концентричні кола, які визначають відстань. Раптом метушливий промінчик освітив плямку, якої не було раніше на екрані, шви-донько побіг далі, наблизився, знову освітив її. Плямка пересунулася. Вона темніла в межах дев’ятого кола, тобто па відстані дев’ять кабельтових від корабля.

Пересунулася? Отже, не риф, не острів? Втім, це ясно й так. На карті найближчий острів із групи прибережних островів лежить значно далі.

— Нерозпізнана ціль, товаришу лейтенант! — доповів радіометрист.

— Бачу. Швидкість її просування?

Блискавичний підрахунок:

— Три вузли.

Шлюпкова швидкість! Невже порушник у шлюпці?

Тремтячи від хвилювання, Олександр вийшов з рубки і доповів про рухому ціль командирові.

Той подивився на нього з сумнівом. Але нетерпіння молодого лейтенанта вплинуло і на нього.

— Курс двісті тридцять! Повний вперед! Бойова тривога!

Палуба ще дужче затремтіла під ногами. З люків стали вискакувати матроси. Прикордонний корабель ліг на курс зближення.

— Щастить вам, товаришу лейтенант, — з повагою зауважив сигнальник. — Всього тиждень у нас, а вже звіра засікли.

— Оце точно, що звіра, — підтвердив командир, не одриваючись від бінокля. В голосі його забриніли веселі інтонації.

Олександр швидко приклав до очей свій бінокль.

Високо тримаючи горду голову над водою, протоку перетинали лосі: самець і дві самки. Мабуть, звірі перебиралися з острова на острів, шукаючи корму. Червоно-бурі, ошатні, яскраві, як осіннє листя, вони спокійно пливли по воді і навіть не звернули з дороги, побачивши корабель, тільки зверхньо позирнули на нього.

— Ну, ну! З ким не буває, — потішав Олександра командир. — На Далекому Сході зі мною теж була оказія…

— Лосі?

— Качки. Летіла, можете собі уявити, зграя диких качок, штук двісті або триста. Низько над водою летіла, причому з великою швидкістю — до п’ятдесяти вузлів… А чия це швидкість?

— Торпедний катер, — чітко, як на екзамені, відповів Олександр.

— Правильно. Пост СНІС дає нерозпізнану швидкохідну ціль. Тривога! Ми — навперейми!.. Ет, що там казати!.. Добре, хоч літак не піднявся в повітря!

В Олександра відлягло од серця.

— Даремно я потривожив вас, — ніяковіючи, сказав він.

— Недаремно! Ні, недаремно! — енергійно заперечив командир. — Краще сто разів за лосями чи качками погнатися, ніж один раз порушника пропустити. В нашій з вами справі зайвої пильності немає і бути не може! Ходимо по кордону, по червоній лінії, а час, самі знаєте, розпал холодної війни, літо тисяча дев’ятсот п’ятдесят першого року…

Літо в цих місцях гарне, але неспокійне. Вабить око гра світла і тіней — але це і природне світломаскування. Порушник у камуфльованому костюмі може стояти поруч, між деревами, у тремтливій сітці сонячних плям, і буде непомітний — як ягуар або тигр, що причаївся серед листя.

А восени шхери стають іржавими. Багряні, буро-зелені і золоті смуги в різних напрямках прорізають воду.

Часом починає сіяти дощ. Потім вітер кількома нападами зриває барвистий серпанок з островів.

Тепер порушникові вже не потрібен його камуфляжний костюм. Він загортається в туман. А дощ послужливо змиває за ним сліди.

В цю пору на морі лютують шторми.

Але ось і дощі скінчилися. Над Карельським перешийком повільно осідає хмара сніговію. Граніт і болота вкриваються білим. Вода в протоках і затоках береться кригою.

Кажуть: “Зима мужику відпочинок несе”. Якоюсь мірою це стосується і прикордонників. Не треба щодня боронувати контрольно-слідову смугу. Вся вкрита снігом просторінь уздовж кордону — зимова контрольно-слідова смуга.

Якщо ж порушник наважиться піти по льоду, то пробиратиметься вздовж берега, позираючи на примітні орієнтири, щоб не збитися з дороги.

Як і вовк, він любить завірюху. Вона допомагає йому. Не треба морочитися з віником, обертаючись через кожні два-три кроки і замітаючи сніг за собою. Завірюха сама замете, вирівняє зрадливі сліди.

Та радіолокатори не дрімають. Трапляється, що прикордонникам доводиться ставати на лижі й “діставати” порушника з боєм на торосистому льоду.

Кораблі прикордонної служби бездіяльні в цей час. Узимку моряки опоряджують матеріальну частину і техніку, а також навчаються. Але вечори та вихідні дні у них вільні. Офіцери мають більше можливості бувати з сім’єю.