Секретний фарватер - Леонід Дмитрович Платов

— Прочесати ліс! — наказує начальник застави. — По транспорт послали?

— Так точно, товаришу капітан!

Мерця перевертають на спину. Навколо нього з’юрмилися прикордонники і комсомольці дружини сприяння. На них дивиться обличчя, скривлене злісною гримасою, сіре від пилюки.

— Знає його хто-небудь?

— Ніхто не знає. Чужий у наших місцях чоловік.

Прикордонні люди, з’юрмившись, дивляться на мертвого — чужого чоловіка. Національність його так само важко визначити, як і вік. На ньому поношений чорний светр. Штани заправлені в чоботи.

І лежить цей чужий чоловік у прикордонному лісі, чекаючи свого похоронного воза. Мухи вже кружляють над ним.

А тим часом іде планомірне й ретельне прочісування лісу.

У лісі вже світло, хоча сонце ще не піднялося.

Прикордонники перетрусили все опале торішнє листя, зазирнули під кожен кущ, не минули жодного дупла. І старання їхнє було винагороджено. Вони надибали оболонку надувної кулі і лямки до неї.

Це и відвело спочатку од невеликого лісового озера. Вирішили, що шукати більше нічого.

Куля-скакун була на ті часи новинкою в техніці переходу кордону. З Москви прибула спеціальна комісія. Потім, на велике задоволення застави, вивчення новинки закінчилось, і кулю з усіма церемоніями було відправлено до Музею прикордонних військ.

Лише через деякий час, під час повторних, ще більш ретельних пошуків, прикордонники зупинилися і замислились біля лісового озера, на березі якого тупцявся порушник, відбиваючись од собак. Якого дідька його понесло сюди?

Згадали, що під чає першого огляду лісу найкращий собака застави — Кармен ніяк не хотів одійти від озера і несамовито гавкав на нього.

Глибина була тут невелика — трохи більше метра.

По дну озера пройшлись баграми і виловили маску й ласти, а на п’ятому чи шостому заході витягли й балони акваланга, які закотились під корч.

Навіщо вони здалися порушникові? Невже для того лише, щоб відлежатися в озері, пережидаючи погоню?

Якщо порушник хотів пробратися в Ленінград, то балони, звичайно, були ні до чого. Може, він мав намір пройти по дну занедбаного каналу під водою і висадити шлюзи? Це було єдине більш-менш правдоподібне пояснення. Але відразу ж виникало незрозуміле питання: який сенс у цій диверсії? Адже канал давним-давно не використовують за призначенням.

У такому стані була справа, коли лейтенант Ластиков прибув у дивізіон, на місце своєї служби.

Він сидів перед новим своїм комдивом і, відповідаючи на питання, причепливо придивлявся до нього. У таких випадках огляд завжди взаємний.

Звичайно, командира дивізіону прикордонних кораблів не можна порівняти з Шубіним. Але, по совісті, кого можна?..

Усе ж він був непоганий. Неможливо було уявити собі, щоб хтось розмовляв з ним підвищеним або нервовим тоном. Спокій його був статечний і небагатослівний. Іноді він, мабуть, навіть гнітив.

“Українець, — подумав Олександр. — Українці, вони спокійні!”

Та річ була не в національності, а в професії.

Напевне, Олександр також сподобався комдиву, бо той присунув до нього розкритий портсигар.

Молодий лейтенант ввічливо відмовився.

— Займаюся спортом, — пояснив він. — Доводиться, знаєте, берегти серце.

— Звичайно, ви ж аквалангіст! Мені говорили про вас у Ленінграді. — Він багатозначно подивився на Олександра. — Я знаю про ваше спеціальне доручення.

Олександр промовчав. Зрозуміло, комдив повинен був знати про це, щоб керувати його пошуками в шхерах.

— Уже відрекомендувалися командирові свого корабля?

— Так точно.

— Корабель ваш нині на планово-запобіжному ремонті, — неквапливо вів далі комдив, — закінчиться він через два дні. За два дні ви справитеся. Треба з’їздити на заставу до Мурисова.

— Берегова застава?

— Ні, сухопутна. Але кілька днів тому на її дільниці забито порушника, який мав із собою спорядження аквалангіста. В зв’язку з цим про вас уже кілька разів запитували.

Олександр відкашлявся. Від хвилювання горло йому пересохло. Порушник-аквалангіст? Отже, Грибов мав рацію в своїх здогадах? Недаремно радив Олександрові займатися підводним спортом.

— Куди ж ішов порушник?

— Оце й треба встановити.

Широке красиве обличчя комдива було все таке ж спокійне, і Олександр вирішив, що служити з цією людиною буде непогано.

— Думаю, товаришу комдив, ви також спортсмен, — насмілився припустити Олександр.

— Чому так думаєте?

— Дуже врівноважені зовні.

— А! — Комдив коротко засміявся. — Вісімнадцять років на охороні державного кордону. Навчишся врівноваженості.

Він провів Олександра до дверей, що було найвищим знаком його прихильності.

— Ні, я не спортсмен. Тільки вболівальник. Але активний!..

Якби Олександр вірив у забобони, то подумав би, що це добра прикмета. Перші кроки його на Карельському перешийку ведуть до Вінети. Ні на хвилину він не мав сумніву в тому, що чужоземний аквалангіст шукав Вінету.

У загоні Олександр ретельно оглянув виловлений в озері акваланг, навіть приміряв на себе. Балони були нової невідомої йому конструкції, майже пласкі. Вони дуже щільно прилягали до спини,