Земля Георгія - Антон Віталійович Санченко

Але сумління та гарна морська практика примушує мене, щоб Григорович, як воно було насправді, буденно підійшов до примусової трансляції, кашлянув і сказав:

— Слухати в низах. Усім за щось триматися, йдемо на розворот!

І після цього теж буденно і навіть затихо скомандував:

— Стерно право п’ятнадцять.

— Стерно право п’ятнадцять, — повторив команду стерновий матрос Віктор Іванович, як було заведено. І не питайте мене, ким, коли і з якого дива було заведено. Я підозрюю, що вже років триста тому. Стерновий повторив наказ, розвернув стерно на 15 градусів і, коли стрілка на приладі стала належним чином, доповів:

— Є, стерно право п’ятнадцять!

— Тримайтеся, — нагадав нам Григорович.

І нас так поклало хвилею, яку ми прийняли усім бортом, що якби під нами був не гарний рисак «Петро Кішка» з його надлишковою остійливістю, рятувальники знадобилися б уже нам. Але «Кішка» відіграв, випрямився і побіг уже з попутною хвилею, приймаючи її з корми.

— Що це було? — спитав у мене кухарчук, отетеріло вискочивши з камбуза, коли я скотився трапом до салону.

— Йдемо до «Середньої коси».

— До Тузли? — перепитав кухарчук.

Бо Середня коса — це інша назва острова Тузла.

— Ні, до СРТМа. Він заглох посеред моря.

— Господи, куди я потрапив і де мої речі? — вирвалося в кухарчука.

«В рундуку речі, як у всіх, — подумки відповів я. — Зібратись — тільки підперезатись».

— Ого! Ну ви даєте! — вискочив з машинного відділення третій механік за училищним прізвиськом Гном. Він вчився колись майже одночасно зі мною, тільки в четвертій роті і курсом менше. Механік був дрібненький, у завеликій робі та в брудному ковпачку з помпончиком. Я подумав, що це училищне прізвисько, мабуть, теж прилипне до малого й мандруватиме з ним морями, як «Борман» прилипло до Борщевського. Очі Гнома горіли від щирого захвату. Мабуть, вперше бачив у своєму підземеллі такий крен, коли вже однаково, по підлозі чи по стіні тобі далі бігти, бо крен — 45 градусів.

— Ну, почекати трохи можна було? — вже як Пилип з конопель вискакував з душової артільний матрос Вітя.

Ви ж пам’ятаєте, що на «Кішці» через душову можна було потрапити будь-куди.

— Попереджати ж треба вчасно! Сиджу над очком, штани спущені. І тут «Триматися в низах! Йдемо на розворот!». А штани чим тримати?

— Розбився! Бутильок зі спиртом технічним розбився! — вискакував усе з тих же конопель старший механік. — Ну, старпоме! Я тобі це пригадаю! — Григорович саме спускався по трапу з рульової рубки.

— Куди йдемо? — стали його питати всі.

— «Середня коса» обламалася. Треба трохи підсобити колегам.

І стармех відразу вибачив Григоровичу цілу сулію «шила», як називають технічний спирт на флоті. Для такої людини, як наш стармех, це був справжній, а не показний героїзм:

— Ну, Бормане, покажи цим жевжикам.

І всі у кают-компанії, а зібрався тут майже весь екіпаж, окрім вахти, одностайно схвально зареготали. Не було з нами лише кухарчука. Втік ойкати та жаліти себе до каюти. А марно. Судно йшло тепер за хвилею, хитавиця зменшилася, і ми могли б останній раз поїсти гарячої страви «макарони по-флотськи, тільки без м’яса» перед тим гармидером, що почався за кілька годин.

Одеса, помилившись із довгостроковим прогнозом, тепер виправилася і впевнено пророкувала нам кінець світу в найближчу добу. Північно-східний вітер 18–23 метри на секунду, пориви до 25 метрів і висоту хвилі 30–35 дециметрів. Ви вмієте переводити дециметри в метри і метри на секунду в кілометри на годину? На нас зі швидкістю 90 кілометрів на годину мчав зимовий ураган і гнав поперед себе отари триметрових пінних баранів. І все на наші нові ворота.

Добре, що ми встигли до «Середньої коси» ще до того, як шторм підсилився до урагану, і змогли «взяти її за ніздрю». Так кажуть, коли беруть пароплав на буксир, пропускаючи його через носові клюзи. З нашої палуби «Середня коса» здавалася білим лобастим китом поряд з маленьким, але моторним чорним вельботом китобоїв.

Знерухомленого «кита» розвертало лагом до хвилі і нещадно валяло з борту на борт. Ми повинні були розвертати його носом на хвилю й утримувати так. Бо сподіватись, що наші триста кінських сил спроможуться на щось більше, не доводилося.

Тільки от гарпунили вони нас, а не навпаки: у нас не було линемета, який вистрілює на декілька десятків метрів тонким капроновим шнуром, — він чекав на нас у Керчі на складі. Але і цей леткий капроновий провідник ми змогли підхопити лише з третьої спроби. За провідником ми вибрали на борт поліпропіленовий міцний кінець, а вже по ньому нам на борт передали сталевий трос. Чого-чого, а сталевих тросів на будь-якому рибалці завжди із запасом: у справу йде ваєр, який зазвичай тягає трали.

— Буксир кріпити старпомові та боцманові особисто! — наказав Атамас.

— На юті нікому не вештатись ні під яким соусом! — наказав він по трансляції, коли ми дали хід і почали розвертати