Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

— Ура!.. Хай живе наш «Піонер»!.. Всі дюзи майже на місці.

Перед очима капітана та його супутників постала дивна картина.

Величезне, до двох метрів в діаметрі металеве кільце, масивне, лите, звичайно надіте на крайню кормову частину, наче дивовижна шапка, усіяна на околиші та зверху численними отворами дюз, тепер зірване з місця, далеко відкинулось назад, тримаючись лише на нижній частині, як на дверній завісі. Зсередини цієї шапки густо, наче в щітці, стирчали гострі зуби поламаних чорних труб; в оголеній крайній частині корми зяяв отвір, що вів у газопровідну камеру підводного човна.

— Ну, Миколо Борисовичу, — жваво звернувся старший лейтенант до капітана, — ми можемо поздоровити себе з рятівничою знахідкою! Дюзи є — значить, усе в порядку.

— Я боявся сподіватися на таку удачу, — з ледве стримуваним хвилюванням відповів капітан після хвилинного мовчання. — Наче гора з плечей… Тепер уся справа в тому, як поставити кільце на місце.

— Термітом та електролебідкою, товаришу командир, — сказав Козирєв.

— Гм… Ось як! — капітан уважно подивився на Козирєва. — Так, на ходу, й будете провадити роботи?

— Спорудимо навколо корми риштування з нерухомими площадками, товаришу командир, — швидко відповів Козирєв.

— Вірно, — підтримав старший лейтенант. Козирєв і Матвєєв вибралися на корпус і уважно вивчали стан корми та внутрішньої поверхні кільця.

— Ну, як там, товаришу Козирєв? — спитав капітан.

— Чудово, товаришу командир! — весело відповів новоспечений головний механік. — Край корми рівний, не рваний. І поверхня майже чиста, неначе ножем зрізало! Підчищати доведеться мало.

— Завтра ж зранку за діло, — сказав капітан. — Загальний нагляд за цими роботами я прошу вас взяти на себе, Олександре Леонідовичу.

— Слухаю, Миколо Борисовичу!

— А тепер — на підводний човен! — скомандував капітан. — Та скоріше! Ми несемо радість екіпажеві, і не можна примушувати його занадто довго чекати.

Радість була справді надзвичайна. Хоча команді вже давно слід було спати, але всіх охопило таке хвилювання, що ніхто не зміг зразу лягти й заснути.

Нарешті втома взяла своє, скоро в підводному човні запанувала сонна тиша. Один лише Скворешня, єдиний вахтовий на все судно, насилу перемагав сон, мугикаючи під ніс свою улюблену українську «Реве та стогне Дніпр широкий…» Правда, був момент, коли раптом замовкло й це тихе мугикання, і Скворешня на ходу, затримавшись біля одвірка, задрімав всього лише на одну-дві хвилини. Але саме в ці короткі хвилини підводний човен ледве відчутно здригнувся від м'якого, тихого поштовху й зараз же заспокоївся. Сонна, нічим не потривожена тиша продовжувала панувати в каютах та відсіках «Піонера». Скворешня прокинувся, зітхнув і знову заходив своїми важкими розміреними кроками під тихе мугикання пісні, так нічого й не помітивши…

Багато років тому, в кінці XIX століття, доктор Ганс Гольдшмідт вперше розробив хімічну реакцію, яка згодом була названа його ім'ям. Суть цієї реакції полягала в тому, що коли змішати окис заліза (окалина, порошок іржі і т. ін.) з порошком алюмінію і суміш цю підпалити, то алюміній у процесі горіння відбере від окису заліза кисень, відновлюючи цим самим чисте залізо, а сам окислиться; виділена при цьому надлишкова теплова енергія розплавить залізо, а утворений окис алюмінію спливе на поверхню у вигляді шлаку.

Ось ця суміш окису заліза з порошком алюмінію і носить назву терміту; і з того часу, як «реакція Гольдшмідта» стала відомою, вона довго застосовувалась лише для одержання деяких найпростіших феросплавів, і особливо для зварювання рейок.

Сорок років так обмежено й примітивно використовувався терміт в лабораторіях і металургійній практиці, поки, нарешті, радянські вчені не розкрили всі багатющі можливості, які були до того часу заховані в цій реакції. Виявилося, що окис будь-якого металу може відновлюватися в якому завгодно приміщенні в звичайному тиглі, без особливого устаткування, лише при наявності відомих, точно визначених термітів (алюмінію, літію, натрію, силіцію).

Особлизої уваги в процесі термітної реакції заслуговують незвичайні температури, що розвиваються під час неї. Вже під час відновлення заліза алюмінієм утворюється температура в 3500°, при якій розплавлялись усі відомі на той час метали.

Реакція ж вольфрам — алюміній розвиває температуру в 7500°, тобто вище сонячної (6000°), і протікає настільки бурхливо, що вольфрам випаровується.

На той час, коли Крєпін конструював свій підводний човен, радянські вчені домоглися вже того, що термітна реакція могла відбуватись навіть під водою так само безвідказно, як застосовується під водою автогенне зварювання й різання металів, але далеко простіше, вільніше й безпечніше.

За допомогою термітної реакції і вирішив Козирєв поставити на місце кільце дюз, виготовлене з такого тугоплавкого сплава, який було б зовсім неможливо розігріти й обробити в підводних умовах іншими засобами.

Коли рано-вранці шостого серпня Ромейко, Скворешня і Матвєєв підготували у вихідній камері труби, троси, металеві листи та інші матеріали для спорудження риштування й підмостків навколо кормової частини підводного човна, Козирєв з капітаном вже закінчили всі розрахунки і план майбутніх робіт по встановленню на місце дюзового кільця. Спустившись вниз, у вихідну камеру, Козирєв застав там водолазів та механіків уже вдягненими в скафандри й готовими до виходу. Швидко одягнувшись і сам, він натиснув кнопку на стіні, сигналізуючи центральному посту, що можна впускати в камеру воду. Через кілька хвилин вода наповнила камеру, почувся скрип тросів, що почали відпускати площадку. Але ледве відділившись верхнім краєм на півметра від корпусу підводного човна, площадка зупинилась, скрип припинився.

— А який там бісів син жартує? — розгнівався Скворешня, переступаючи занепокоєно з ноги на ногу і поглядаючи на відкриту вгорі вузьку щілину. — Ну й братухи-електрики! Робили, робили — і не доробили. Добрі працівнички!

— Площадка не відкривається! — повідомив центральний пост Козирєв. — У чому справа, товаришу командир?

— Не розумію, — здивовано відповів голос капітана. — Адже ми вчора виходили, і вона була справна.