Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

в складі професора Шелавіна, а також Цоя і Павлика, які мали деякий досвід та знання в практичній електротехніці, бригада робила справжні чудеса. Вже на двадцять четверту годину пошкоджені акумуляторні секції були поставлені на місце, розбиті акумулятори замінені новими, загальна сітка освітлення відновлена. Акустики Чижов і Птицин на цей час встигли розібрати носову ультразвукову гармату, з тим, щоб завтра з самого ранку взятися за її відбудову. Третій акустик, Бєляєв, працював над найтоншими й найніжнішими апаратами підводного човна: ультразвуковими прожекторами — його очима та вухами. Вони були розсіяні по всій зовнішній поверхні підводного човна й більше за всіх потерпіли від страшенного струсу, якого зазнав човен під час вибуху. На щастя, доступ до цих апаратів був зсередини, і вони були забезпечені повним асортиментом запасних частин, так що Бєляєву доводилось лише заміняти пошкоджені частини новими. Але й ця робота була настільки копіткою, вимагала такої уважності й обережності, шо Бєляєв, звичайно людина дуже спокійна, тепер ледве стримував нетерпіння. Все ж таки на двадцять четверту годину він встиг полагодити п'ять мембран і відновити їхню сітку. Старший радист Плетньов та його помічник Гребінчук наполегливо працювали над дуже пошкодженою радіостанцією.

Майже без діла залишились механіки Козирєв і Ро-мейко. Позбувшись свого начальника і керівника, вони однак швидко упорядкували камери балонів і полагодили або замінили новими деякі контрольно-вимірювальні прилади в цих камерах. Найсерйознішу роботу їм треба було провести в камері газопровідних труб і над дюзами. Але доступу поки що до них не було, і механіки з хвилюванням чекали моменту, коли їм доведеться взятися за камеру. Їх мучили сумніви і невпевненість у своєму досвіді та знаннях. Особливо хвилювався Козирєв, якого капітан призначив тимчасово виконуючим обов'язки головного механіка. Як би там не було, але під кінець дня, маючи трохи вільного часу, Козирєв та Роменко поспішили на допомогу іншим бригадам: перший — електрикам, а другий — водолазам. Кожний спеціаліст-підводник повинен бути більш-менш ознайомлений з однією-двома іншими спеціальностями, застосовуваними на підводному човні, щоб у разі необхідності замінити товариша, який вибув із строю.

Скворешня та Матвєєв дуже зраділи Ромейкові. Їх залишилось всього двоє, третій — Крутицький — лежав у госпітальному відсіку. Водолази славляться як майстри на всі руки, майстри спритності, винахідливості, кмітливості. Під час роботи під водою їм доводиться бувати і ковалями, і вогнерізами, і шахтарями, що пробивають тунелі під корпусами затонулих кораблів, будівниками підводних частин мостів, набережних і всім, чим примусить їх бути необхідність. Зараз капітан наказав водолазам, поки вони ще не могли розпочати зовнішні роботи, оглянути весь корпус корабля, перевірити весь його набір — кіль, шпангоути, бімси, пілерси, книці, — перевірити всі кріплення, перебірки, двері, ілюмінатори-вікна й усунути всі помічені будь-де пошкодження або несправності. Роботи було багато — важкої й найрізноманітнішої, і допомога Ромейка була дуже до речі.

Зоолог і Цой віддавались доглядові за пораненими, але у вільний час Цой приєднувався до електриків, а зоолог — до акустиків, серед яких він користувався великим авторитетом.

Комісар Сьомій встигав скрізь — бадьорий, енергійний, веселий. Він поспішав на допомогу, де тільки в ній була потреба, стежив за харчуванням та відпочинком команди і з першого ж дня аварійного стану корабля взяв на себе випуск у світ щоденної газети під чудною для стороннього ока назвою: «За 23 серпня!» Але ця назва багато говорила серцям людей із команди «Піонера». Складання газети, редагування, друкування, художнє оформлення та розклеювання — все було справою рук комісара Сьоміна. Коли він встигав це робити, залишалось загадкою для всієї команди, але кожного дня вранці у визначений час із мікрофона в центральному посту через репродуктори у всіх відсіках підводного човна лунав його голос, що читав різноманітний зміст чергового номера газети. Повідомлялись зведення про виконану вчора роботу, відмічались успіхи бригад та окремих осіб, зазначались недоліки, декламувалися злободенні вірші та фейлетони, що закликали до боротьби й перемоги… Цієї ранкової години, коли комісар починав передачу газети, вже з першого її номера команда чекала завжди з нетерпінням.

Стриманий, підтягнутий, завжди наче вилощений, старший лейтенант Богров після вибуху зразу втратив усі ці наполегливо культивовані ним якості. Скинувши білосніжний кітель, закачавши рукава сорочки, з пов'язкою на шиї, чимсь порізаній під час аварії, весело насвистуючи, приказуючи й жартуючи, він працював біля машин та апаратів то з однією, то з другою бригадою саме там, де це було найпотрібніше. Через два-три дні старший лейтенант став загальним улюбленцем, і бригади змагалися, вигадуючи всілякі приводи, аби тільки залучити його до роботи у своєму складі.

Кілька разів на день спускався в машинний відділ капітан, поволі проходив по всіх відсіках та камерах, придивлявся до роботи, прислухався до дзвінких ударів молотків, скрипу й вищання інструментів, шипіння електродів, і в очах працюючих людей його задоволена посмішка неначе додавала світла до електричних ламп. Іноді в цій атмосфері кипучої натхненної праці капітан раптом не витримував і, скинувши з себе кітель, приєднувався на годину-другу до бригади, що знемагала над якоюсь особливо важкою роботою. З неприхованим почуттям жалю він відривався від неї, щоб закінчити огляд і встигнути ще провідати поранених у госпітальному відсіку. Насамперед він підходив до койки нерухомого, з льодяними компресами на голові лейтенанта Кравцова й довго, з якимсь німим запитанням дивився на його смертельно-бліде, з заплющеними очима обличчя. Щоразу капітан тихо допитувався у зоолога, чи виживе лейтенант, чи прийде він до пам'яті. Зоолог з жалем хитав головою.

— У лейтенанта, очевидно, легкий струс мозку, він потребує абсолютного спокою, і якщо хвороба нічим не ускладниться, хворий, можливо, через кілька днів опритомніє.

— А як Крутицький? — питав капітан, підходячи до койки водолаза.

— Його стан кращий, — відповів зоолог. — Він хоча й непритомний, але сьогодні-завтра, мабуть, прийде до пам'яті.

— А рана в животі заживе?

— Крововилив у черевну порожнину припинився, але боюсь нагноєння.

Сідлер та Щербина сьогодні вже приймали їжу, і їхнє здоров'я не викликало ніяких побоювань. Поговоривши з ними, капітан повернувся в свою каюту.

Склавши зведення про закінчені роботи та про хід ремонту, він узяв судновий журнал і, як завжди, коли йому доводилося брати в руки цей журнал, знову розкрив його на тій сторінці, на якій лейтенант