Том 8 - Леся Українка

Гейерстам Густав (1858—1909)—шведський письменник» належав до натуралістичної школи; У своїх творах співчутливо зображував важке життя трудящих, показував деградацію буржуазного суспільства.

До стор. 125. Серошевський Вацлав (1858—1945) — польський письменник і етнограф. За участь у визвольному русі був засланий до Сибіру. Після 1918 р. підтримував реакційний режим буржуазної Польщі.

ДОДАТОК ВІД ВПОРЯДЧИКА ДО УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ КНИЖЕЧКИ «ХТО З ЧОГО ЖИЄ»

Вперше надруковано в журн. «Радянське літературознавство», 1947, № 7-8, стор. 101—105.

Зберігся автограф без підпису і дати (ф. 2, № 849).

Датується 1901 р. на підставі листування поетеси з М. Пав-ликом та І. Франком, в якому е відомості про історію написання статті. У листі до М. Павлика від 3 липня 1901 р. Леся Українка просить дізнатися в М. Ганкевича, одного з лідерів української соціал-демократичної партії в Галичині і редактора журналу «Воля», про долю «скількох рукописів моїх товаришів», надісланих йому для публікації в журналі «Воля». Як видно з листа поетеси до І. Франка від 20 вересня 1901 p., Леся Українка передала М. Ганкевичу переклади українською мовою «Маніфесту Комуністичної партії», якогось одного твору Ф. Енгельса, праці італійського вченого і популяризатора марксизму Лабріоли та брошури польського соціал-демократа Шимона Дікштейна «Хто з чого жиє», широковідомої у той час у Росії. Переклади здійснила група українських соціал-демократів, прізвища яких в листі не названі.

З цих рукописів була надрукована тільки брошура Дікштейна, але без «Додатка», написаного Лесею Українкою. Автограф статті виявлений в архіві М. Ганкевича після його смерті.

Подавться за автографом.

Лабріола Антоніо (1843—1904)—літератор і філософ, пропагандист марксизму, активний діяч італійського і міжнародного робітничого руху.

«МИХАЭЛЬ КРАМЕР»

Последняя драма Гергарта Гауптмана

Друкується вперше за автографом. У перекладі українською мовою статтю опубліковано в журн. «Всесвіт», 1976, № 3, стор. 3-15.

Чистовий автограф статті за підписом «Леся Українка» зберігається в Центральному партійному архіві Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС (ф. 170, on. 1, од. зб. 151, арк. 1—60). У тексті автографа авторка викреслила у кількох місцях по одно-му-два речення, які здебільшого повторювали сказане раніше.

Стаття написана спеціально для журналу «Жпзнь», але у зв’язку з його закриттям надрукована не була. Датується червнем

1901 р. на підставі листа Лесі Українки до Ольги Кобилянської

з Кімполунга від 17 червня 1901 p., в якому поетеса повідомляв про завершення роботи над статтею:

«...в неділю хтось на пошту до полудня спізнився, бо намагався викінчити того ж таки дня статтю для «Жизни», але викінчив тільки аж пополудні». Таким чипом, стаття була завершена 10 червпя (в неділю) 1901 р.

До стор. 133. «Neue deutsche Rundschau» — журнал, що видавався в Берліні — Лейпцігу — Стокгольмі у 1894—1905 pp. У 1890—1897 pp. виходив під назвою «Neue Rundschau».

До стор. 134. ІПатобріап Франсуа-Рене (1768—1848) — французький письменник, представник реакційного романтизму.

До стор. 138. Манфред — герой однойменної поеми Бай-рона.

До стор. 147. Боттічеллі Сандро (справжнє ім’я — Філіпе-по Алессандро; 1444 або 1445—1510) — видатний італійський художник флорентійської школи, найвизначнішої художньої школи доби Відродження.

Б е к л і н Арнольд (1827—1901) — швейцарський художник-символіст.

До стор. 153. Кассандра —в грецькій міфології найвродли-віша дочка троянського царя Пріама. Бог Аполлон, якому вона нібито відмовила в коханні, покарав її, наділивши даром пророкування, в яке ніхто не вірив.

УТОПІЯ В БЕЛЕТРИСТИЦІ

Вперше надруковано в журн. «Нова громада», 1906, № 11, стор. 13—32; № 12, стор. 42-65.

Зберігся автограф першої половини статті (ф. 2, № 856) (до слів: «Ніщо не призводить нас думати...»), який значно відрізняється від першодруку. Зокрема у друкованому тексті порівняно

з автографом зроблено 24 скорочення — від кількох слів до цілого абзаца. Здебільшого вилучено цитати та місця, які повторювали чи пояснювали сказане раніше. Внесено також ряд редакційних правок, в одному місці з’явився новий абзац. Доля автографа другої половини статті невідома.

Автограф російською мовою (ф. 2, № 857) має назву

«Утопия в беллетристическом смысле». Це перший варіант статті, писаний, очевидно, для якогось російського видання, але з невідомих причин не надрукований.

Готуючи на її основі статтю українською мовою для журналу «Нова громада», Леся Українка розширила вступну частину розглядом утопічних легенд у стародавніх релігіях і літературних пам’ятках та відредагувала ту частину, де йдеться про роман М. Г. Чернишевського «Що робити?». Про характер внесених правок свідчить лист Лесі Українки до матері від 26 березня

1906 р.

Датується 1906 р. на підставі згаданого листа Лесі Українки до матері.

Подається за першодруком.

До 'стор. 158. Маздейська релігія — релігія, поширена серед стародавніх народів Середньої Азії та Ірану. В її основі лежить культ божества світла і добра — Мазди.

До стор. 160. Апокаліптична література — назва походить від Апокаліпсиса («Одкровення Іоанна Богослова» — останньої книги Нового завіту), написаного бл. 69 р. невідомим автором. Книга містить різні релігійні «одкровення», провіщає «кінець світу», «друге пришестя Христа», «тисячолітнє царство боже» після страшного суду і т. ін. Термін «апокаліптична література» є узагальнюючим для творів християнської літератури, що тематично примикають до Апокаліпсиса.

До стор. 161. Теократія — форма державного правління, за якого влада зосереджена в руках духівництва.

До стор. 162. Августин Аврелій (354—430) — старохристи-янський богослов і філософ-містик, фанатичний проповідник релігійного мракобісся.

До стор. 165. Ксенофонт (бл. 430—355 або 354 до н. е.) — давньогрецький історик і політичний діяч, учень Сократа. Написав «Грецьку історію» в семи книгах, в якій виклав історію Елг лади з 411 до 322 р. до н. е., та ряд інших історичних праць.

Г е р о д о т (між 490 і 480 — між 430 і 424 до н. е.) — давньогрецький історик, автор «Історії греко-перських воєн», яка була першою на той час спробою викладу історії стародавнього світу.

Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120) — історик і політичний діяч Стародавнього Риму. Найвідомішими е його праці «Історія» та «Аннали», в яких висвітлюються події періоду ранньої імперії.

П л а т о н (427—347 до н. е.) — давньогрецький філософ, об’єктивний ідеаліст. Був прихильником створення рабовласницької аристократичної республіки або монархії. Своє вчення виклав у працях «Держава», «Закони» та ін.

До стор. 167. Н е р о н Клавдій Цезар (37—68) — римський імператор, відомий надзвичайною жорстокістю в боротьбі з опозиційними сенаторами, кривавими розправами над християнами.

Діоклетіан (бл. 243—313) — римський імператор, з метою зміцнення Римської імперії здійснив ряд реформ.

Аларіх (бл. 377—410)—король вестготів, які в III—IV ст. заселяли землі між