Кобзар - Тарас Григорович Шевченко

бога, Кохатися в дітях, Так же ні: самому треба Себе одурити, Оженитися старому На такій дитині! Схаменися, не женися: І вона загине, І сам сивим посмішищем Будеш в своїй хаті, Будеш сам оте весілля Повік проклинати, Будеш плакать, і нікому Ті сльози старечі Буде втерти, не женися! І гич не до речі! Дивися: рай кругом тебе, І діти, як квіти; За що ж ти їх, молоденькі, Думаєш убити? Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться! А Настуся з богословом Заповіді вчиться. Он дивіться: у садочок Вийшли погуляти, Удвох собі походжають, Мов ті голуб'ята. А старого нема дома, То їм своя воля Награтися. Дивітеся: Там коло тополі Стали собі та й дивляться Одно на другого. Отак ангели святії Дивляться на бога, Як вони одно на друге. І Петрусь питає:

Петро

Чом же ти оце, Настусю, Справді не читаєш?

Настуся

А хіба я школяр, чи що? Не хочу, та й годі.

Петро

Хоч одну невеличку заповідь сьогодні вивчи, хоть п'яту.

Настуся

І п'ятої, і шостої, ніякої не хочу.

Петро

То піп і не вінчатиме ніколи, як не вмітимеш!

Настуся

Байдуже, нехай собі не вінчає.

Петро

А зо мною?

Настуся

І з тобою нехай собі… Е, ні, нехай повінчає!..

Петро

Та читай же, а то…

Настуся

А то що ти зробиш?

Петро

Поцілую, ось побачиш!

Настуся

Хоч як хочеш цілуй собі, а я таки не читатиму!

Петро (цілує її і примовляє)

Оце тобі раз! оце тобі два!

А с о т н и к виглядає з-за тину і входить в хату, не давши знаку.

Настуся (пручається)

Годі-бо вже, годі! Незабаром батько прийде, треба справді читать.

Петро

А! тепер і читать!

Сотник (виходить з хати)

Діти, годі вже вам учиться! Чи не час обідать?

Петро і Настуся мовчки ідуть у хату.

Сотник (сам)

Навчилась, нічого сказать! Оце дитина! Ні, Настусю, Я коло тебе заходжуся Тепер, лебедонько, не так! Поки сто раз не поцілує, Й читать не хоче! А бурсак! Собачий сину, знаєш смак. Ось я тебе попомуштрую Не так, як в бурсі!.. Помелом! Щоб духу в хаті не було! Великий світ наш, не загинеш! Дивися, пся його личина! Оце-то так, що богослов! У батька краде! Добре, свату! Які-то стали люде злі!.. А що-то діється у хаті? Там знову, знать, мої малі Читають… Треба розігнати.

____________________

Отакі батьки на світі, Нащо вони дітям? На наругу перед богом. А шануйте, чтіте, Поважайте його, діти, Бо то батько сивий! Батько мудрий! Добре отим Сиротам щасливим, Що не мають отих батьків, То й не согрішають.

Настуся (вибігає заплакана з хати)

Не дає і пообідать, В Київ проганяє. А боже мій милостивий, Що мені робити? Помандрую! (Дивиться в хату). Замірився! Ух! який сердитий! Та не вдарить… А я таки У Київ з Петрусем Помандрую, хоч що хочеш! Я не побоюся, Серед ночі помандрую… А відьма злякає?! Ні, не зляка. (Загляда знову). Сердешненький! Книжечки складає У торбину і бриль бере. Прощай, моє любе, Моє серце!.. Увечері?.. За царину?.. Буду! Ранше буду! Ось на, лови!

(Кидає через тин цвіток).

Чуєш! дожидайся ж!

Виходить с о т н и к. Настуся співає.

«Не ходи, не нуди, не залицяйся, Не сватай, не піду, не сподівайся».

Сотник

А їй байдуже! мов не знає! Неначе та сорока скаче. Настусю! Чом же ти не плачеш? Адже ж Петруся вже немає.

Настуся

Дивітеся, яка печаль! То й плачте, коли жаль…

Сотник

Мені байдуже.

Настуся

А мені Ще байдужіше,- він не мій. А я вже заповіді знаю Усі до одної!

Сотник

Усі?

Настуся

Нехай хоч зараз сповідає Отець Хома ваш голосний!

Сотник

А повінчаємось в неділю?

Настуся

Авжеж! Так ми ще не говіли; Як одговіємось - тойді.

Сотник (цілує її)

Моя голубко сизокрила! Моя ти ягідко!.. (Танцює і приговорює). «У горох Вчотирьох Уночі ходила. Уночі Ходячи, Намисто згубила».

Настуся

Та годі вам уже з тим намистом. Ішли б швидше до отця Хоми та порадилися, от що!

Сотник

Правда, правда, моя квіточко! Побіжу ж я швидень- ко, а ти тут, моя любко, погуляй собі тихенько та заквітчайся. Та не жди мене, бо бути має, що я остануся і на вечеряю.

(Цілує її і йде).

Настуся

Добре, добре, не ждатиму.

Не ждатиму, не ждатиму, У свитину вдягатимусь. У намисто уберуся, Доганятиму Петруся.

Обнімемось, поцілуємось, поберемося за рученьки та й підем удвох собі аж у Київ. Треба заквітчаться, може, в останній раз, бо він казав, що у Броварях і повінчаємося.

(Квітчається і співає).

«Ой піду я не берегом-лугом, Зустрінуся з несудженим другом. Здоров, здоров, несуджений друже! Любилися, та не побралися, Тілько жалю серцю набралися».

Оце нагадала яку! Цур їй, яка погана! Побіжу лиш швидше. Оставайтеся здорові, мої високії тополі і хрещатий мій барвіночку.

(Виходить).

____________________

Іде додому уночі П'яненький сотник, а йдучи Собі, веселий, розмовляє: «Нехай і наших люде знають! Нехай і сивий, і горбатий, А ми!.. хе! хе! а ми жонаті! А ми!..» Насилу вліз у хату Та й ліг собі тихенько спати, Щоб Настю, бачте, не збудить Та сорома не наробить. Уже й Достойно оддзвонили, Уже додому люде йдуть,- Не йде Настусенька, не чуть. Насилу сотника збудили Та розказали: так і так! Перехрестився неборак, Коня найкращого сідлає І скаче в Київ. В Броварях Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! Вернувся сотник мій додому, Три дні, три ночі не вставав, Нікому й слова не сказав І не пожалувавсь нікому… Турбується, заробляє, А того не знає, Що на старість одуріє І все занехаїть. Отак тепер і з сотником З дурним моїм сталось: Розігнав дітей по світу, А добро осталось, Немає з ким поділити. Довелось самому Розкидати, розточити, І добра нікому Не зробити ні на шеляг, І притчею стати Добрим людям, і охати У холодній хаті Під кожухом, і нікому Хату затопити І вимести… по смітнику Ходити, нудити, Поки пугач над стріхою В вікно не завиє, А наймичка холодного Трупу не накриє Кожушиною старою, А ключ од комори Із-за пояса украде…

Отаке-то горе Із сотником оце сталось. Не минуло году, Як Настусеньки не стало, А вже на городі Не осталося нічого, Свині та телята Уже бродять… А барвінок! Барвінок хрещатий! Притоптаний, коло тину Засихає, в'яне! А сам сотник у кожусі, Одутлий, поганий, Коло клуні походжає. І стоги не