Кайфологія - Павло Петрович Коробчук

я збиралася поїхати геть. але перестала. вміщатися у будь-яку валізу. настільки ти мене збільшувати. і наші спільні переживання. надувати ніби кульку. щоб бути меншою, легшою – я викидала з кишень. усі твої дотики. не промовляла. слова. день перший. адже як бути зі словами і словам. якщо у мене подих перехопило. а у тебе подих – з цигаркою на пристані. яка віддаляється в глибину. і закінчується в оці риби. тому ми завмерти у власних словах.. не здути кульбабу слів. не пробити голкою слів. пам’ять, що наростає.. ми загубитися потім у своєму одязі. ми настільки потім блукати поруч. я цілувала темряву. туди. звідки ти видихав дим. а темрява цілувала мене. у місце, де зараз. я розминаю. ми розминаємося. одна з одним, як зі словами. день останній. і, згадуючи про тебе – то кулька. яку торкаюся голкою пам’яті. коли приходжу через сотні на пристань. і розминаю власні груди. від недоотриманої насолодженості. навіщо настільки спересердя розминати одне одного! щоб настільки – розминутися? усе відбиватися лише в оці глибинної риби. героїзм лікується свідомістю
я не Голландія, в мені нема Амстердаму, в мені нема бризок Тихого і островів Атлантичного. я осмислюю себе не ленінськими трудами, а – аналітично. ось у мене є шкіра, окутана країною з довгим і товстим, як кишка, минулим, але молодість – перевага, – ми володіємо Ліною, а вона в розумінні нульовиків – нулик. всі навколо, як герої блокбастерів, стають вигаданими, рятуються, хто як може в аварійному режимі – гомосексуалізм під час кризи вважають вигідним – можна не дарувати подарунки дружині. або виявляють, що флірт, який вироблявся роками, найкращий, якщо подумати, з генетично модифікованими жінками, тобто, гумовими продуктами.