І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін

по-справжньому вже літні. Він, як вік у кожної людини, День за днем збігає непомітно. В ейфорії літній ми гуляєм, І в душі, як в небі, чиста просинь. Тішимось і раптом помічаєм, Що десь поруч з нами ходить осінь. Але це нехай вас не лякає. Порадіймо кожній літній днині! Осінь десь попереду блукає, Ну а червень – лиш на середині. «Іще не липень, та вже пахнуть медом…»
Іще не липень, та вже пахнуть медом Промінням загаптовані світанки. І під безмежним, справді літнім небом Стрічають нас духмяні теплі ранки. Вже пишним цвітом липа золотиться, І наче в молоці кущі жасмину. Сьогодні обіцяють знов за тридцять, Хоча лиш червня перша половина. «Если вам расскажет кто-то…»
Если вам расскажет кто-то, Что на даче отдыхают, Значит, вас за идиота Эти люди принимают! Ну, не помню я такого, Чтобы отдыхал на даче! И, поверьте, что, ей-богу, Отдых выглядит иначе… Дача – это просто место, То, и это каждый знает, Где порядка, если честно, Априори не бывает! Эти дачные заботы Ходят следом постоянно. Здесь все виды есть работы, Что присуща каторжанам. И простоя ни минуты Под жены суровым взглядом. Покурить-то, фу-ты-ну-ты, Выбегаешь за ограду. А на даче, а на даче Пилишь, месишь и копаешь, Косишь, а еще в придачу, Что скосил, то выгребаешь. Тут, ребята, не до смеха. Чинишь, лепишь, забиваешь… И зачем сюда приехал, Ты в процессе забываешь. Только так, а не иначе! Это дачникам знакомо… После «отдыха» на даче Отдыхаю только дома… «Один лиш день, вчорашній, прохолодний…»