Скоропад - Роман Григорович Купчинський
Самі учасники тих церемоніялів ставилися до них здебільша, як до забави. Але, наприклад, Дмитро Вітовський старався надати Залізній Острозі ідеологічно-політичну політуру, може, з часом перетворити її на конспіраційну політичну організацію. Вона була завжди навпів конспіраційною організацією. Тому про неї ширилися різні версії, в яких правда перемішувалась із фантазією, — версії доброзичливі, але теж й легковажні. Коли Залізна Острога існувала — то мала дуже маленький статут, — це було за війни. Вже після війни деякі члени Залізної Остроги, які хотіли зберегти ту організацію, старалися оформити її куди більшим і детальнішим статутом. Але змінилися обставини, вояки постарілись не так роками, як психікою, і в сірій післявоєнній дійсності не стало місця для романтики та фантазій.
Властиво, то вся екзистенція Залізної Остроги була коротка. Коли з весною 1917 року У. С. С-и знову пішли на фронт, то вони за воєнними діями забули всю ту історію, а коли й згадували, то хіба як це всі вояки згадують всякі свої епізодичні переживання під гас перебування в запіллі. Щойно в 1919 році, в Кам'янці Подільському, коли Цяпка почав оповідати у принагідних товариствах різні фантазії про себе, нагадуючи своїми розповідями трохи Мюнхгавзена, трохи Сврвантесового «Дон Кіхота», тоді Роман Купчинський погав писати свою поему, уривок якої був надрукований у «Стрільці», що його редагував Осип Назарук. Цей уривок появився під сатиричним заголовком «Полтигні новини з 1925 року». Купчинський читав початок своєї поеми самому Цяпці, який від себе додавав різні подробиці. Оті фантастигні оповідання Цяпки спричинились найбільше до спопуляризування його особи за Кам'янецького періоду визвольної війни та після неї, дарма що Цяпки вже не стало.
Які то всілякі перекази ширились про Лицарство Залізної Остроги вже після війни, свідчить про це лист гурту українських студентів з Познання до колишніх старшин У. С. С-ів, які жили у Львові, щоб дати їм, отим познанським студентам, «благословенство» на заснування Лицарства Залізної Остроги і допомогти порадами і інформаціями. Це було логічно. Ідея студентських корпорацій та їхній ритуал мають той сам психологічний корінь, що в Залізній Острозі: молодість, безжурність, тяга до розваги з домішкою романтики і конспірації. Але й серед членів Залізної Остроги з осени-зими 1916 року було багато студентів, що їм війна перервала студії. Ті одиниці з-посеред них, які залишились ще живими, читатимуть «Скоропада» Романа Купчинського, як пригадку не так того «ордену», як їхньої молодости.
Герой романтично-сатиричної поеми Романа Купчинського це, як уже згадано — не вигадана постать, а дійсна, сотник Українських Січових Стрільців. Іван Цяпка був сином бідних селян, студіював у Відні право і один з його професорів, д-р Станислав Дністрянський, запитуваний про нього після війни, добре пригадував собі його та деякі його анекдотичні оповідання. Вступивши в 1914 р. до У.С.С-ів, не був вже дуже молодим, бо мав 27 років. Після гетьманського перевороту в Україні казав зробити собі візитові білети «Іван Цяпка-Скоропадський». Коли Гетьманат упав — перестав називати себе Скоропадським, але причепилось до нього прозвище «Скоропад».
Не відомо, чи Цяпка вірив у свої вифантазовані пригоди, чи, видумуючи нестворені речі — свідомо глузував з своїх наївних слухачів. З виду грізний, був теж особисто хоробрий. Мав теж ту дуже гарну людську й товариську рису вдачі, якою є учинність. Через те, що завжди був готов зробити колезі щось добре, користувався великою симпатією серед своїх вояцьких друзів. Не був — кажучи німецьким словом — «гохштаплером», бо був скромним, не вважаючи на своє вифантазоване «посвоячення» з «Павлушею», як він називав Павла Скоропадського, та свої фантастичні зв'язки, що їх ніби мав по всьому світу. Оповідав, наприклад, про свою подорож по Туреччині, про свою участь у перегонах на конях з Графами Скарбком і Лянцкоронським і т. п. Правда, не нахвалявся ані воєнними подвигами, ані успіхами у жінок, від яких, до речі, тримався осторонь. Оповідаючи, завжди зберігав поважну міну, ніколи сам не сміявся з власних жартів. Був дивним типом людини — доброї, порядної, відважної, яка проте водночас могла давати притоку — своїм зовнішнім виглядом і своїми розповідями — до насмішок.
Згинув Іван Цяпка у Кожухівській трагедії, вивезений до того табору смерти большевиками у 1920 році з Києва, куди він пробрався був з чотирикутника смерти. Про останні місяці, тижні і дні його життя нема ніяких вісток.
Іван Цяпка — «Скоропад» був дійсно вимріяним типом на героя романтично-сатиричного літературного твору. Нагадуючи своїм виглядом Дон Кіхота, він наче напрошувався увіковічнення в творі, який водночас був би гльорифікацією У. С. С-ів, того колективу молодих військових загорільців, які патріотизм і відвагу пов'язували нероздільно з гумором, хоч би той гумор був інколи сміхом крізь сльози. Романтично-сатирична поема Романа Купчинського з Цяпкою, як центральною фігурою, довкола якої вплетений вінок членів Залізної Остроги, переплітає фантазію з дійсністю. Автор вирізав з української визвольної епохи тільки один світик — світик стрілецької романтики. Тому, в дусі всіх романтичних поем, у поемі Купчинського годі дошукуватися реалістичного відтворювання подій 1914–1919 років. Там правда переплутана з фантазією, дійсність з уявою. Вірно поема передає духа Залізної Остроги: і там і тут нема патріотичної буфонади, нема гуррапатріотизму, кидання громів проти ворогів («вороженьків») та присяг вірности Україні. Гумор «Скоропада», так мовити, аполітичний. Це наслідування Сервантівського правзору, який зайняв почесне місце у світовій літературі, між іншим, завдяки отій своїй щирості, бєзпосередньості тону, в
