Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

котрий журбою марно в грудях тліє? ДО ГУСИТСЬКОЇ ПІСНІ Коли ми здатні лиш на говоріння, і в кожнім слові — безнадія й страх, коли сумні, знесилені в боях, своїм життям нагадуємо тління, коли батьків і прадідів творіння не мають шани в молодих серцях, коли вже не шумить над нами стяг — де брати сили нам для воскресіння? В такі хвилини розпачу й біди, коли ось-ось від горя серце трісне, ти з нами будь, стара гуситська пісне! Грими на ворогів, як на Шумаві, потоками змий наші думи тьмаві, дух Чехії ти вдруге народи! Антонін Сова
МУШЛЯ Я бачив мушлю, що лежала в скрині, — стара, облущена, здавалось — прах, та пурпур ще світився по боках, і плівся білий пруг по роговинні. До вуха приклади її… Глибинні почуєш шуми, ніби наглий страх, десь ніби кров палає на вітрах, і серце б'ється в бідній шкарлупині. Я рад почути диво потайне, оте Ніщо, коли воно шепоче, так ніби щось мені сказати хоче. Дивуюся — нерідко світ мене пригноблює своєю німотою, а мертва мушля розмовля зі мною. СТАРА ВІОЛА Ношу глибоко в серці твої звуки, стара віоло, люба ти мені — твоїх вібрацій тембри грозяні, твій голос, повен жалощів і муки. Із пралісу, де в тьмі шуміли буки, кора згнивала, повна комашні, де віли танцювали навесні, вмліваючи від людської розпуки, походить дерево твоє. Воно налите пурпурами орхідеї, світанків злотом, що цвіли давно. Коли торкне смичок струни твоєї, так ніби в лісі забринить бджола, — все воскресити прагнеш, чим жила. ЩЕ РАЗ ПОВЕРНЕМОСЬ Ще раз повернемось ми туди в гіркій задумі, де пахощами цвіт зі стежки збив нас, як стемнілим сріблом над ручаями вечір протікав, ще раз повернемось — де пісню чули ми із вікон над замовклими садами. Ми ще ту саму стежку віднайдем і той лісок у горах, так ясно осінню освітлених, і там шукати будем у барвах палахкучих луну потрісканих акордів, сліду таємного, що тут лишили пружні кроки. Душа, де житло споминів зробилось, виллє в трави ту лірику, що скапує краплинами живиці, в осіннім сонці вимиє свої конари темні, і кроною, мов смерк, широкою, ввійде у хмари — все — за одну хвилину, на стежці звечорілій, в годину заходу, що надійде і стисне