Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Та якщо всі радощі звитяг лиш облуда, лиш брехня лукава, — мужньо вмерти — то не менша слава.  385 Я під липою — мале дитятко, гойдане білявим янголям, — найрадніше бавився я там у дитинстві, — о солодка згадко! Я під липою уздрів дівчатко, дорожив ним, як своїм життям, та на краснім літ моїх початку я з любов'ю попрощався сам. Ждав під липою натхненних злетів, як листки у вигляді сонетів сипала вона в осінні дні. Поховайте ж ви мене без хлипу, посадіть у головах мені не холодний мармур — тільки липу. Карел Гінек Маха
* * * Сонце заховалося за гори, догоряють в обрії хмарини, темними лісами легіт лине, мовкнуть уві сні пташині хори. Криє темінь хутори, обори, світ, здається, в ній навік порине. Скоро ж вийде місяць над долини, світлом заливаючи простори. Вийшла зірка в шатах золотавих, на престол небесний піднялася. Місяця ждучи, нічного князя, вгледіла вогонь під темнотою,— то палав я в надмогильних травах за минулим тугою страшною. Ярослав Врхліцький
ЗЛОТНИЙ ПИЛ До мене крізь віконниці знадвору пилюки вдерся злотний стовп — дива. Здалось мені, що буря лісова березу закружляла білокору і вихром листя підіймає вгору! За рухом повітряного єства дивився я і думав — то жива подоба зір з космічного простору; здалось мені, що я — малий Господь: Він — зорями, я — пилом оповитий, ті зорі стануть також пилюгою; і сни мої — так само пилу плоть, поезією звіяна святою на шляху з неба в світ несамовитий. ОСІНЬ Давай же чарки дві і дзбан вина, і сядьмо… Вітер надворі бушує, ключами дзвонить смерть, біду віщує, а в споминах проблискує весна. Налий! Але ж яка чужа й хмурна твоя зробилась пісня… Чи не всує стара манірниця лице фарбує, хоч, добре видно, стомлена вона! Вино студене, але раптом гріє, запалюється іскорка в очах… A nos amours! — Де наш весняний шлях? Де чаклуни, могутні чародії, що воскресити ще могли б той прах,