Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Ідеально, хоч в інсту.

- Валеро, у тебе немає інсти, - нагадав Міша.

- Заради такої справи доведеться завести.

Незабаром Аліса з Дімою піднялися і сіли до інших. Через годину розмов і алкоголю страшенно захотілося їсти. Вечеря була давно, а як не померти з голоду вночі, вони не подумали.

- Варіант один - пограбувати магазин, - запропонував Валера.

- Або їдальню, - додала Діана, повільно допиваючи вино.

Її жарт прозвучав як найкраща ідея, щось змінилося в поглядах друзів.

- І хто піде? - запитав Діма.

- Ви знущаєтеся? - сіпнулася вона. - Я пожартувала.

- Я можу, - погодилася Христина, рефлекторно піднявши руку. - З вечері котлети залишилися, можна ще хліба порізати.

- Візьміть мені тазик салату, - замовив Міша.

- Гей! - схопилася Діана. - Це вже не смішно! Знаєте, що з нами Галинка за таке зробить?! Вона потім усі зміни перед "цими" пригадувати буде. Не хочу такої ганьби.

- Хто йде зі мною? - не слухаючи заперечення, поцікавилася Христина. Рішуче накинула каптур мантії, немов так її не впізнають у разі розкриття.

Діана оглянула присутніх. Пускати з нею хлопців - не варіант. Вони більш п'яні та здатні рознести всю кухню. Алісу підставляти не хочеться, а ось вона сама...

- Я йду.

- Перевзулася в повітрі, - усміхнувся Діма. - Мені дві котлети, хліб і якщо знайдеш кетчуп...

- Агов! - рявкнула Діана. - Я вам не ресторан, ніякого меню, що знайдемо, те й принесемо.

Схопивши Христину за руку, вона рушила в бік їдальні. Будівля була на відкритій місцевості, на щастя, більшість ліхтарів вимкнено на ніч, тож біля стінки вони почали потайки крастися до заповітної їжі. Двері зачинені, а от вікно з іншого боку завжди залишають на провітрюванні.

Дівчата по черзі підтягнулися на підвіконні й залізли в їдальню. Ліхтарі тут не потрібні - світло місяця, що пробивається у вікна, чудово освітлювало територію. Навшпиньки, немов тут хтось є, вони рушили на кухню до холодильників. Поки Христина нишпорила по шафках у пошуках залишків хліба, Діана знайшла кульок і почала накладати котлети. Залишалося достатньо, щоб пропажу одного десятка не помітили.

- Кетчуп беремо? - прошепотіла Христина, дивлячись на столик. - Тут багато пляшок.

- Боже, на що я підписалася, - бурчала Діана, тримаючи пакетик.

- Зітри відбитки пальців і повертаємося, - вона ввімкнула ліхтарик. - Я чула якісь дивні звуки.

Діана закотила очі й вирушила до виходу з кухні. Пройшла величезний холодильник, збиралася лізти на вулицю через те саме вікно, як Христина спрямувала ліхтарик за шафу і скрикнула від несподіванки. Діана вчасно приборкала такий самий крик. Кілька секунд їм знадобилося відійти від переляку і зрозуміти в чому справа.

Біля стіни за шафою ховалися Вероніка з новеньким. У руках вожатої вони помітили такий самий пакет із котлетами та хлібом. Вероніка мружилася від світла, і злісно кривилася, а новенький, ім'я якого вони не додумалися запитати у своїх, сидів з червоним обличчям і стискав щелепу. Тримався як міг, але зовсім скоро вибухнув і залився диким сміхом, більше не намагаючись поводитися тихо. Все одно їх розкрили.

- Та мовчи ти! - штовхнула його в бік Вероніка і повернулася до таких самих крадіїв їжі. - Ви що тут забули?!

- А ви? - Діана різко сховала кульок за спину.

- Теж мало закуски набрали? - усміхнулася Христина. Краєм вуха чула обговорення компанії "цих", та й традиції у них багато в чому схожі. В будь-яке свято і приїзд - гріх не випити.

- Ага, - задоволено сказав хлопець. На ногах ті самі шкарпетки "У мене проблеми".

- Воно й видно, - вголос подумала Діана і відвела очі.

- Пропоную так, ми одне одного не бачили, - висунула свої вимоги Вероніка, смикнувши гострою бровою. - Своїм я, звісно ж, розповім, ну чисто поржати, але до Галинки не дійде, обіцяю.

- Добре, - погодилася Христина.

Дівчата вилізли у вікно і кинулися бігти. Всю дорогу з них лився потік обурень і сорому, але згадуючи, що ворог опинився в такій самій ситуації - на душі ставало легше.

- Годувальники прийшли, - Валера забрав у них пакетик і принюхався. - Могли б мікрохвильовку взяти, мені розігріти треба.

- У вогнище кинь, - вирвалося в Христини.

А далі, не перестаючи сміятися, в подробицях розповіли про викрадення котлет і несподівану зустріч. Якщо за хитру душу Вероніки, що життя їм не давала, було зрозуміло, то стосовно новенького виникло багато запитань.

- Це друг нашого ненаглядного Ріка, - пояснив Міша, накладаючи котлету на хліб. - Вадим, якщо не помиляюся. Тож він автоматично на їхньому боці. Боюся уявити, скільки гидоти про нас чули його вуха за один тільки день.

- Половина з яких наклеп, - згадувала Діана. - Вони так люблять підставляти.

- Ви не боїтеся, що одного разу ця ворожнеча перейде всі межі? - нервувала Аліса. - Та підстава з гаманцем - вже занадто.