Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Незабаром хлопці повернулися з магазину. Міша одразу попередив, що забіжить у кімнату і зник. Діма дбайливо ніс у руках пакет, який дзвенів при кожному видиху. А Валера, підходячи ближче, поплескав себе по надутому животу, який у легкій вітрівці здавався ще більшим. Коли почувся шурхіт, стало зрозуміло, що він ховає.

- У пакет не влізло? - засміялася Христина.

- Це конспірація.

- Валеро, ніхто не повірить, що ти вагітна жінка, можеш витягати, - радив Діма. Він поставив пакет із пляшками на землю. Як би не намагався робити це обережно, дзвеніли вони так само сильно.

Потираючи рідке волосся, Валера розстебнув вітрівку. Дістав дві пачки чипсів і почав винувато пояснювати:

- Тут така справа... я забув гаманець у кімнаті, а магазин уже закривався, ми ледве встигли. Дімі довелося всю свою готівку на випивку витратити. На закусь майже не вистачило.

- Ну подумаєш, - Діана зобразила спокій. - Тоді ви не закушуєте.

- Боюся, після такого дехто з нас уранці не прокинеться, - Діма незгідно хитав головою, поглядаючи на Валеру.

- Але конкретно тобі це не загрожує, - зазначила Аліса. - У нас жодна п'янка не проходить без твоєї гри на гітарі.

- Ваша любов до живої музики не дає мені спитися, - він засміявся. - Може сьогодні обійдемося без цього?

- Тоді нам доведеться розмовляти, - похмуро підкреслила Христина.

Покінчивши з жартами, кожен зайнявся справою. Хлопці носили сухі гілки та стежили за багаттям, а дівчата взяли на себе сервірування столу, де основною стравою був алкоголь, пару видів чипсів і крекери, які Діана брала в дорогу. В автобусі не з'їла, а зараз стали в пригоді.

- Нічого не забули, молодь? - на стежці з'явився Міша. У синьому спортивному костюмі, масивний, а коротке чорне волосся, яке він встиг намочити під краном, блищало від вогнища.

Фізрук показав пластикові стаканчики, про які до цього часу ніхто не згадував.

- Когось не вистачає, - він вдивлявся вдалину.

- Лариса не прийде, - Діана сіла на повалене дерево. Уже другий рік воно використовувалося як лавка. - Вона разом із мігренню вирушила спати.

- Ніякої філософії в її виконанні не буде, шкода, - пролунав розчарований голос Діми з кущів. Він виліз з оберемком гілок і залишив їх біля багаття. Поправивши волосся, почав обтрушувати футболку.

- Послухаємо її за сніданком, - Валера кинув решту дров і сів на дерево поруч із Діаною.

Нарешті настав момент, коли можна розслабитися. Гаряче вогнище плавило їхні мізки сильніше, ніж коньяк, зате жодні кусючі тварюки не сміли підібратися до них. Дівчата сиділи на дереві, поруч бродив Валера з його постійними анекдотами, які заражали позитивом кожного. А його сміх був смішнішим за будь-який жарт, від чого цей чоловік цінувався в рази сильніше. З іншого боку від багаття на пеньку сидів Міша з пластиковим стаканчиком коньяку, у нього на колінах Христина, яка постійно шепотіла йому щось на вушко.

Коли з першою пляшкою було покінчено, Валера дістав пачку цигарок.

- Сподіваюся, ніхто не проти, - сонними рухами він нишпорив по кишенях у пошуках запальнички.

Інші розгубилися. Навіть якби в майбутньому це була занедбана місцевість, ніхто не наважиться дістати тут цигарку після всіх нотацій директорки. Але сьогодні, напевно, можна.

Він підкурив.

- Чуваче, нехай це буде перший і останній раз, - попередив Діма.

- Звісно, - пробурчав Валера.

- Фу, паротяг, - скривилася Аліса, коли вітром дим подув у її бік.

Вона встала, несвідомо розігруючи їхню вічно незадоволену директорку.

- Сідай до мене на руки, - весело запропонував Діма, розвалившись на іншому кінці дерева. Дим до нього вже не доходив.

Аліса зробила кілька кроків у його бік.

- Тут постою.

Діма підвівся, схопив її за руку й обережно потягнув на себе. Вона мала сісти йому на коліна, натомість обидва впали назад, зіслизнувши з дерева, і тільки їхні ноги залишилися на "лавці".

- Ви там як? - турбувалася Діана.

- Добре, - промовила Аліса, відчуваючи, що лежить на руці Діми.

- Дуже добре, - відгукнувся і сам Діма, дивлячись у небо.

Вони бачили тисячі зірок, що заполонили весь простір; теплим вітром їм доносило дим від багаття, а також від цигарки, яку Валера докурив і викинув у вогонь.

- Не хочу вставати, - наполовину сонний, наполовину п'яний мозок Аліси не помічав нічого, крім неба.

- Я теж, - Діма ледь помітно смикнув ногами.

Світло від вогнища їм затулила велика тінь Валери.

- Саме час зробити фото на пам'ять.

Він узяв телефон і покликав до себе друзів. Христина з Діаною першими кинулися фотографуватися, за ними й Міша. Коли всі зобразили задоволені життям обличчя, Валера навів камеру так, щоб було видно, як на траві лежать Діма з Алісою. Не змовляючись, вони синхронно прикрили обличчя передпліччями.