Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- У футбол пограти захотілося, - Ярослав закотив очі. - Ну, що ти одразу починаєш? Я просто вдома забув. Магазин уже не працює.

- Скажу більше, одному тобі туди не можна.

- Ну, Саничу, дівчина чекає, - він ледь не благав.

Діма насупився:

- Там точно взаємно? Бо я вже не знаю, чого від тебе очікувати.

- Звісно, я даму не ображу.

- Ну, ходімо.

Отримавши запечатану пачку, Ярослав усе не переставав дякувати рятівникові, говорив, що в боргу не залишиться і ніяк не затикався.

Діма пообіцяв прикрити в разі чого, вже збирався повертатися, як знову пролунав голос Ярослава:

- Не вважайте за нахабство, але вам вони тут навіщо? Я знаю, що у вас немає дівчини, мої одногрупниці про вас уже все дізналися.

- Щоб випадково не опинитися на твоєму місці, - гідно відповів Діма.

- Зрозумів, - кивнув Ярослав. - Дякую. Ось по-чоловічому, Саничу, дякую!

На цьому попрощалися.

За такі вільності директорка по голівці точно не погладить, але з іншого боку, заборонити все одно не вийде. Молодь може втекти вночі й добре, якщо в них буде захист...

Діма повернувся до двох вожатих, що так само поглядали на натовп.

- Хоч бери й до неї в гурток записуйся, - Діана стежила за рухами Агати, а потім різко повернулася до друга: - Що він знову накоїв?

- Та нічого, все нормально, - розгубився Діма.

- Якийсь Ярик цього року спокійний, ви теж помітили? - підкреслила Аліса. - Чи просто затишшя перед бурею.