Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

*** 

Діана прокинулася на ліжку Аліси, озирнулася і вскочила, зовсім забувши, як вона тут опинилася. Коли в голові прояснилося, згадала, що півночі мучила себе страшними думками, куди ж ділася подруга, чекала, дзвонити намагалася, поки не знайшла телефон Аліси під подушкою на беззвучному.

У кімнаті Діми вона дізналася, що він теж зник. Занепокоєння трохи розвіялося, разом вони не пропадуть. Думала ще почекати, адже зазвичай Діма з його світлою головою, попереджав, щоб Діана не хвилювалася, а сьогодні забув. Так вона й заснула в очікуванні.

Піднявшись із ліжка, помітила Алісу, що сиділа за столиком і фарбувала вії.

- Я тебе півночі шукала, - Діана помітила задоволене обличчя подруги. - Напевно, добре, що не знайшла.

- Дуже добре, - усмішка Аліси, здавалося, не вміщалася на обличчі.

- Що Діма накоїв? - сяючи таким самим щастям, допитувалася вона.

- Ми цілувалися.

- Всього-на-всього?

- Півночі, під зірками, - розфарбувала деталями Аліса. - Це була найкраща ніч у моєму житті! - вона пересіла зі стільця на ліжко поруч із Діаною. Обійняла за шию і притягнула до себе.

- Сподіваюся, у тебе кожна ніч із ним буде найкращою, - подруга погладила її по спині.

- А що стосовно тебе і Вадима? - Аліса спробувала сховати посмішку, але емоції так і кипіли.

Настрій Діани змінився, згадка власного життя засмутила її.

- Я йому все розповіла, він ніби як підтримав мене, а потім... - вона махнула руками. - Кінець зміни все ж таки, ми більше не залишалися наодинці, не знаю, як він поставився до того, що в мене є донька. Може він уже награвся? Добре, що в нас далеко не зайшло.

- Сьогодні останній день, - нагадала Аліса. - Він має щось зробити.

Почалася підготовка до прощального багаття. Чоловіки носили дрова на головну площу, дівчата допомагали в їдальні з приготуванням смачної вечері. У дітей таких обов'язків не було, вони просто морально готувалися до того, що скоро закінчиться літо і почнеться школа.

Остання дискотека виявилася важливішою, ніж будь-яка інша; з одного боку, це свято, а з іншого - день прощання, який вони пам'ятатимуть ще дуже довго.

З темрявою почалося свято.

У табір нарешті повернулися Рік і Агата. Цю парочку зустріли міцними обіймами, всі були щиро раді, що хоча б у Королівську ніч Ріку дозволили повернутися. Він трохи кульгав на одну ногу, але загалом нічого серйозного. Танцювати не пішов би, а от сидіти й цокатися з усіма колегами стаканчиком напою, був не проти.

- Сказали, в мене такий шрам на нозі залишиться, вже нічим не приховати, - розповідав Рік, погладжуючи свою дівчину по спині.

- У вас волосся на ногах, вам це не страшно, - Вероніка покрутила в руках пляшку звичайної води.

- Шрам тебе не псує, не переймайся, - до них підійшла Діана. - А ось ця жахлива зачіска - можливо.

Всі засміялися. Знали, що вона жартує. Коли Рік почав фарбувати волосся в попелястий і підрізати кінчики, думали, він не в собі. А потім дійшли висновку, що йому так навіть краще.

- Мені вас буде не вистачати, - зізналася Вероніка. Вона б нізащо не покинула це місце, але коли з'явилася можливість попрацювати в столиці, не стала відмовлятися. - Ви мене хоча б із чату не видаляйте.

- Не видалимо, - відповів Вадим. - А Жанну Ігнатіївну треба, - він понизив голос до шепоту й обернувся.

Ця противна тітонька розмовляла з директоркою, неподалік стояли Валера з Ларисою і В'ячеславом. Останнім часом вони трохи віддалилися, судячи з усього, зібралася групка за інтересами, та й за віком вони були ближчими. З молоддю виявилося не так весело.

Діана підійшла до Вероніки з тортом на пластиковій тарілці та стаканом Фанти.

- Дивись, а то тобі не дістанеться, - вона простягнула їй пізню вечерю.

- Обійдуся, - відмахнулася Вероніка.

- Один шматок гірше не зробить, - не вгамовувалася Діана, спостерігаючи, як ця дівчина продовжує мучити себе голодом. - Ти й так прекрасна, як би гидко мені не було це говорити. Я завжди так думала. Твої загони відштовхують від твоєї милої зовнішності. Не на тому ти концентруєшся. Приділи увагу голові, якщо вона справді думає, що з твоїм тілом щось не так.

Вероніка втомлено видихнула. Їй було легше погодитися, ніж сперечатися і щось доводити.

- Дякую, - вона взяла торт. - Я була несправедлива до тебе.

- Та й до себе теж, - усміхнулася Діана і відійшла.

Бесіда колег продовжилася, почався повільний танець. Першою вийшла пара Діми та Аліси, до них приєдналися Лариса з В'ячеславом, які раптом вирішили, що вдома узаконять свої стосунки. Знову. Хотілося б вірити, що цей раз буде останнім.

До Діани присів Вадим.

- Можу я по приїзду додому запросити вас на каву?

- Куди? - усміхнулася Діана.

- У мою кав'ярню. Атмосфера - закачаєшся! А ще там багато картин, тобі таке має сподобатися.