Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд
Вадим стояв, притулившись спиною до дерева і просто слухав. Коли Діана договорила, йому, судячи з усього, нічого було відповісти.
- Ого, - через деякий час він подав голос. - Ти знаєш, хто це зробив? Його покарано? Я сподіваюся, що так...
- Не сумнівайся в цьому, - Діана побачила в його очах біль. Такий самий, як у ті моменти відчувала й вона сама. - Це зробив найкращий друг мого батька. Вони разом працювали в МНС, часто зависали в нас удома, того дня нікого не було, його друг прийшов п'яним і зробив... те, що зробив. Тоді я закрилася від усіх, нікому нічого не говорила, приховувала. Через кілька днів він загинув на завданні. Здається, це була каналізаційна труба. Мені так смішно було, що карма наздогнала його, а потім я дізналася, що з ним також був мій батько.
Вони стояли, дивлячись в одну точку, хто куди. Здавалося, час зупинився, для Діани так точно. Вона знову занурилася в жахливі спогади, опинилася там, звідки не вибратися.
Вадим повільно зрушив із місця, підійшов і обійняв її. Діана здалася, сльози градом котилися з очей, губи затремтіли. Притиснута обличчям до його плеча, вона не показувала своїх емоцій, але він міг відчувати як вона здригається і міцніше притискав до себе.
- Я не знаю... що тут сказати, - Вадим узяв її обличчя в руки, провів великими пальцями по щоках, що вже щипали від сліз.
- Ти бачиш як я плачу, - усміхнулася Діана, тихо схлипнувши. - На це потрібно більше довіри, ніж на ніч разом. Я просто хотіла, щоб ти знав.
- Я такий бовдур, вибач, - розкаювався він, зробивши півкроку назад. - Я погано ставився до тебе, мені не слід було так поводитися. Вже потім, коли ми почали спілкуватися... близько спілкуватися, я зрозумів, що ти боїшся чоловіків... мені тепер так соромно.
- Минуло більше десяти років, я майже не згадувала про це, - видавила вона, поправляючи зелену краватку. - Проблема в тому, що іноді мені складно будувати стосунки. Мене лякають деякі чоловіки однією своєю присутністю.
- Якщо вони були такими ж як я, то я не здивований.
Діана несподівано засміялася.
- Ні, так зі мною себе ще ніхто не поводив. Ти був унікальним.
На його обличчі теж з'явилася посмішка, а в Діани виникло серйозне запитання:
- Тебе це все відштовхне?
- Що? Ні, - він різко махнув головою. - Ти більше нікому не говорила?
- Нікому, тільки Аліса знає, - відповіла вона. - А тут я подумала, якщо ти намагаєшся грати ідеального кавалера, з мамою моєю знайомишся, чому б не показати тобі й доньку?
- Дякую за чесність, - щиро промовив Вадим.
Вони повернулися до решти, а Діана не знала як розцінювати його реакцію. Він підтримав її, сказав усе правильно і по справі, переконав, що для нього це не перешкода. Але ж Діана знала, що чоловіків відштовхують чужі діти, або як вони їх називають "причіп". У чомусь вона була згодна. Прийняла б дитину коханого від чужої жінки, тільки якби справді дуже кохала, тоді б не подивилася ні на що. А якщо це тимчасова розвага, то сказати можна що завгодно. Більшість втече, щойно дізнається.
Одного разу Діана вже намагалася перевірити хлопця, який колись запав їй у душу. Провели кілька вечорів разом, справа дійшла і до ночі. Все здавалося таким серйозним, він ледь не одружитися з нею хотів. Коли вона сказала, що в неї є донька, хлопець умовляв зізнатися, що це жарт, а потім пішов усе обдумати. Досі нічого не вирішив...
