Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

Пізно ввечері, коли діти пішли спати, Діма написав Алісі, що чекає на неї через десять хвилин біля будиночка. Він не пояснював куди й навіщо, а вона не знала, з чого почати збори. Скільки б часу вони не провели разом, сьогодні вона хвилювалася особливо сильно. Ходила перед дзеркалом і роздумувала, чи достатньо добре виглядає. Псувати обличчя зайвою косметикою в такий час зовсім не хотілося, та й не видно буде. Темне волосся, накручене ще зранку, трохи втратило форму, але від цього мало яскравіший вигляд. Червоний сарафан до колін і легкі білі кросівки ідеально підходили для прогулянки.

Коли вона вийшла з будиночка, Діма вже стояв неподалік. Він одягнувся трохи тепліше, у спортивних штанах і кофті на застібці. Аліса знала, що в разі холодів він завжди віддасть цю саму кофту їй. Заради такого варто було вийти в легкій сукні.

- Куди йдемо? - запитала Аліса.

- У яблуневий сад. Мені потрібна компанія.

- Тільки давай цього разу не будемо яблуками кидатися? - усміхнулася вона.

Вони спустилися з гори й опинилися на обгородженій території. Діма відчинив дверцята і взявши Алісу за руку, повів далі. У темряві виднілося багато дерев, що виділяли приємний яблуневий аромат, зелена трава лоскотала ноги. Іноді її косили, неподалік залишався великий шар сіна, який ще не встигли прибрати.

Сьогодні Діма вважав це великим плюсом. Зняв кофту і розстелив на сіні, замість подушки під голову.

Йому нічого пояснювати не довелося, не змовляючись, вони лягли й глянули на небо.

- Так затишно, - Аліса роздивлялася зірки.

- Згоден. Я б тут заснув, - розмірковував Діма.

Чорне небо було всипане зірками, атмосфери додавав прохолодний вітер, запах яблук і квітів, ну і звісно ж, приємна компанія.

- Мені буде не вистачати тебе, - зізналася Аліса, підібгавши ногу, сукня задерлася, оголюючи стегно. - Вдома ми не часто бачилися.

- Хочеш, будемо бачитися щодня? - Діма повернув до неї голову.

- Хочу.

- Ловлю на слові. Покличу тебе кататися на роликах і їсти солодку вату.

Аліса засміялася. В місті вони бачилися кілька разів на місяць, тому що жили не близько. Зазвичай збиралися компанією, поговорити, випити, і розійтися в очікуванні нудних буднів. У нього робота, в неї навчання. Тоді здавалося, що бачитися не щотижня - це нормально, а зараз обидва відчули, що зблизилися, і хочеться частіше.

- На велику ведмедицю схоже, - Аліса показала пальцем у небо.

Діма кивнув так, ніби щось розуміє в цьому, хоча жодне із сузір'їв знайти він не зміг. Щоб насолоджуватися зірками не обов'язково знати їхню назву.

- Якщо чесно, я не розбираюся в цьому, - розкаювався він. - Ніякий із мене романтик.

Аліса відірвала очі від неба і глянула на нього:

- Навіщо тобі бути романтиком?

Діма не міг дати чіткої відповіді й знизав плечима. Вони дивилися один на одного, не в змозі відвернутися. В цій темряві змогли знайти щось цікавіше за зоряне небо. Діма зрозумів, що не може більше чекати, весь той місяць, що він намагався розібратися у своїх почуттях, думав, це просто затьмарення розуму, а Аліса його подруга, як завжди й було. Але з кожною їхньою зустріччю все загострювалося, він уже не міг думати ні про що інше, одна її присутність робила його найщасливішою людиною. Здавалося, якщо він зараз не зізнається, то його життя буде зіпсованим. Потрібно прямо дати зрозуміти... але від її погляду відключався мозок.

Діма присунувся ближче; відстань, на якій перебували їхні обличчя, здавалася занадто великою. Очі Аліси збільшилися, вона дивилася на нього з переляком, але при цьому сама піддалася вперед.

Вони ледь помітно терлися носами, його шалено вабили її губи, але він усе відтягував момент. Чекав цього понад усе на світі, а зараз передчуття тішило не менше. Аліса не відштовхувала його, навпаки чекала продовження, не наважуючись діяти сама. Не хотіла поспішати, адже в них попереду ще вся ніч.

Діма наблизився до її губ і накрив своїми. Був занадто повільним, насолоджувався кожним дотиком, запам'ятовував кожну мить. Він ліг набік, обійняв дівчину за талію і підім'яв під себе.

Аліса обвила руками його шию, проводила долонями по спині, притискалася сильніше. Її з розуму зводила реакція хлопця на кожну її дію.

Всі ці неділі, що Діма забороняв собі, зараз немов компенсував. Перший час Аліса боялася, що він ось-ось зупиниться, але він продовжував цілувати її, обіймати, і вже не міг відпустити. Більше не було тих милих і безглуздих розмов. За роки дружби вони вже достатньо наговорилися, хотілося цілуватися.

Рука Діми гуляла по її спині, по талії, коли вона знову підібгала ногу, сукня задерлася, він провів долонею по її стегнах, підіймався вище, не заходячи на територію під одягом.

Поруч із ним Алісі було спокійно, вона знала, що нічого зайвого він собі не дозволить. Хоча Діма дуже хотів її, кожною клітинкою тіла вона відчувала, наскільки сильно він її хотів. Вона бажала того ж, тільки не тут. У них буде ще багато часу втілити все в реальність.

Губи боліли, але це був приємний біль, який до самого ранку нагадуватиме про те, що трапилося. Діма відсторонився перший, вдивлявся в її обличчя, бачив її погляд, у нього неможливо було не закохатися. Тепер її очі горіли яскравіше за зірки. А Аліса, дивлячись на нього, розуміла, що не того хлопця вона боготворила всі ці місяці.