Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Це ж ти з ним був.

- Був, - спокійно відповів Діма й оглянув кожного. Згодних не виявилося, але й заступатися ніхто не поспішав. Після всіх розбіжностей і бійок, що траплялися між колегами, цього цілком можна було очікувати. - Ви теж вважаєте, що я його скинув?

Присутні, стоячи неподалік від каруселі, де каталися діти, серйозно замислилися. Агата, збираючи світле волосся у хвіст, відповіла перша.

- Ми так не вважаємо. Прийде час, він сам усе розповість.

- Але мій варіант теж не будемо виключати, - встряв В'ячеслав.

- Ой, та йдіть ви! - махнув рукою Діма і відвернувся.

Переконавшись, що всі діти на місці й мирно грають у м'яч, він вирушив у курилку. Поганої звички не мав, але любив сидіти над урвищем і дивитися в прірву. Один невірний крок і можна полетіти вниз, як Рік. Дивлячись на крони дерев, що височіли перед ним, уявляєш, що землі там немає, і падаючи, її вже ніколи не досягнеш. Багато різних ідей виникало, дивлячись вниз, фантазія безмежна.

Ось і фантазія В'ячеслава знайшла свій відгук. Щось навіяв собі, і був упевнений, що має рацію.

- Дімо? Все нормально? - до нього так тихо підкралася Аліса, він не відразу помітив її.

Не боячись вимазати світлу сукню, вона сіла поруч на великий камінь.

- Так, просто вийшов мозок провітрити.

- Ніхто так не думає, - Аліса взяла його долоню у свою. - Слава перенервував.

Діма змусив себе кивнути. Не було там ніяких нервів, цей чоловік продовжує нагнітати, налаштовує їх один проти одного і все заспокоїтися не може. Не дивно, що через таких, як він, почалася ця ворожнеча.

- Тебе не почнуть шукати? - схаменувся Діма і сів до неї обличчям.

- Ні, там усе стабільно, за дітьми Діана догляне. А за тобою зараз доглянути нікому, - вона посміхнулася.

- Іди до мене, - Діма розставив руки для обіймів.

Аліса притулилася до нього, висловлюючи німу підтримку. Обвила руками його шию і застигла. Такими приємними були дотики, вона готова обіймати його стільки, скільки йому потрібно. І ще трохи.

Вони відсторонилися, подивилися одне одному в очі. Уперше виникла така незручність. Діма на мить опустив погляд на її губи, негайно повернувся до очей і зрозумів, що зробив жахливу помилку, адже вона здогадалася, про що він подумав. Це, напевно, ще гірше, ніж якби він поцілував її несподівано, коли не встигаєш відштовхнути й не залишається нічого, крім як відповісти.

Їхні дивоглядки тривали. Здавалося, навіть відстань між їхніми обличчями почала скорочуватися. Її, можливо, не залишилося б зовсім, якби в цю мить до них не вийшов Ярослав.

Наближався із цигаркою в зубах і бубонів якусь мелодію. Побачивши вожатих, різко зупинився.

- Ой, - скривився він. - Іншим разом прийду.

Діма одним своїм поглядом зміг сказати підлітку, куди йому йти та що робити. Ярослав і сам зрозумів, що трохи не вчасно, але нічого вже не повернути. Момент втрачено.