Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

«Вторгнення полчищ А. Денікіна на територію України на початку 1919 р., що становило загрозу для селянства, спонукало Н. Махна шукати компроміс з керівництвом Червоної армії (тобто із Леніним і Троцьким особисто. — В.Б.). Майже півроку він (Махно. — В.Б.) командував 3-ю бригадою 1-ї Задніпровської дивізії, яка успішно воювала проти білогвардійців у Приазов’ї…» [243, с. 235]. За що Нестор Іванович був нагороджений одним із перших більшовицьких орденів.

Звернімо увагу — це був перший договір між більшовицькою владою і Махном. А взагалі їх було три. Послухаємо ВРЕ: «Махно Н.И… Освобождённый Февр(альской) революцией 1917, он уехал в Гуляйполе и в апр(еле) 1918 создал вооруж(ённый)… отряд. Этот отряд начал вести борьбу с австро-герм(анскими) оккупантами и гетманскими властями и приобрёл большую популярность среди крестьян. Отличался личной храбростью (Махно. — В.Б.)… В 1919–20 воевал против белогвардейцев и петлюровцев (тобто Української Народної Республіки. — В.Б.), а также против Красной Армии. Трижды вступал в соглашение с Сов(етской) властью…» [25, т. 15, с. 524].

Перший договір між Махном і радянською владою, як ми повідомляли вище, був укладений в грудні 1918 року, після чого особисто Махно майже півроку в званні комбрига воював на боці Червоної армії проти війська Денікіна.

Останній договір між Махном та радянською владою (тобто третій) був укладений 2 жовтня 1920 року у Старобільську проти Врангеля. Послухаємо:

«…2 жовтня 1920 р. у Старобільську було підписано угоду між представниками Н. Махна і командуванням Південного фронту про спільні дії проти Врангеля…» [243, с. 226].

А ось як про цей договір написала Велика Радянська Енциклопедія (третє видання): «В середине окт(ября) в Харькове было подписано соглашение между представителями Махно и командованием Южного фронта о совместных действиях против врангелевцев» [25, т. 15, с. 525].

Звернімо увагу: ВРЕ подає матеріал так, немовби то була ініціатива не представників Південного фронту, і навіть не його командувача — більшовика М. Фрунзе. Хоча, зрозуміло, все те творилося з дозволу більшовицького Політбюро та особисто — Леніна і Троцького.

У середині 90-х років в Іркутську я придбав книгу Лева Троцького «Моя жизнь. Опыт автобиографии», яку видало «Восточно-Сибирское книжное издательство» города Иркутска, 1991 год».

Як би гостро Лейба Троцький не виступав проти Сталіна-Джугашвілі, та він жодним словом не обмовився про Нестора Махна і три договори, підписаних з ним більшовицькою владою. Книга написана Троцьким зразу по вигнанні з СРСР у 1929 році. Троцький у передмові зазначив: «К моменту выхода в свет этой книги мне исполнится 50 лет…» [244, с. 19].

Звичайно, Лев Троцький був розумніший за Сосо Джугашвілі. Але Сталін був хитріший, тому й переміг. У книзі Троцький дав Сталіну натяки: про що можна говорити, а про що — ні! Не можна згадувати публічно, та ще й посилатися на закриті рішення Політбюро більшовиків про існування в Україні двох потужних армій — армії Центральної Ради та армії «батька Махна». Останню потрібно було зводити до стану «звичайної банди». Якщо із самого початку Українська Центральна Рада була оголошена суто ворожим формуванням, то всі її структури теж мали бути ворожі, націоналістичні. А в такому разі не слід було відштовхувати від себе Махна в обійми Петлюри. Стратегічною метою більшовицької Москви завжди було, як і раніше царської, вбити в українське суспільство клин, посіяти ворожнечу, внести незадоволення. Тому Махно мав завжди підтримку Москви: чи то відкриту, чи то таємно-приховану. Бо, зрозуміло, якби ще в ті часи українці об’єдналися, то більшовики у 1918–1921 роках не втримались би при владі.

Перші великі неприємності у Троцького з Махном сталися навесні 1919 року, коли «…почали відбирати у селян півдня України збіжжя та продовольство й вивозити їх разом з донецьким вугіллям до центральних районів Росії. Обурений пограбуванням України Н. Махно захоплював ешелони, що йшли на північ. Це спричинило серйозний конфлікт між ним і центральною (московською. — В.Б.) владою.

Найбільше лютував Л. Троцький. Адже армія Н. Махна, до якої стікалися представники різних верств суспільства… — базувалася не на терорі, а на засадах добровільності й шанобливого ставлення до свого лідера, та й вибори її комскладу аж ніяк не відповідали принципам будівництва робітничо-селянської Червоної армії… У тяжкому становищі, що склалося в Україні, махновці звинувачували Л. Троцького і в перші дні травня 1919 р. оголосили його особою, що стоїть поза законом. Такого голова Реввійськради не міг пробачити своїм кривдникам.

25 травня 1919 р. Рада робітничо-селянської оборони УСРР (треба говорити — України. — В.Б.) на чолі з X. Раковським під тиском Л. Троцького прийняла рішення про ліквідацію махновщини, а на початку червня вже голова Реввійськради (тобто Лев Троцький. — В.Б.) оголосив Н. Махна особою, що стоїть поза законом…» [243, с. 225].

Як бачимо, до суперечки не мав ніякого стосунку Голова Раднаркому В.І. Ленін, якого Махно продовжував обожнювати.

А.І. Денікін, зрозумівши, що більшовики люто посварилися з Нестором Івановичем Махном, у липні місяці 1919 року кинув головні свої сили на Москву. 6 жовтня 1919 року його війська взяли Воронеж, 13 жовтня — Орел. Паралельно Денікін у серпні-вересні 1919-го кинув на тили Радянської влади кінний корпус генерал-лейтенанта К.К. Мамонтова, який 19 серпня взяв Тамбов, 27 серпня — Козлов, 28 серпня — Лебедянь, 31 серпня — Єлець… Більшовицька імперія конала…

Ленін, зрозумівши правоту Н.І. Махна про значення для Москви Південного фронту, 9 липня 1919 року кинув заклик: «Все на борьбу с Деникиным!» Більшовицький ЦК визнав Південний фронт — головним. Таким чином червоні немовби усвідомлювали свою помилку та йшли назустріч Н.І. Махну і його соратникам.

Звичайно, Троцький цього визнати не бажав, тому у своїх спогадах приховав питання ставлення більшовицького ЦК до Махна та його армії такими словами: «Отмечу мимоходом, что стратегическое разногласие по поводу Южного фронта имело самое прямое отношение к вопросу об оценке или «недооценке» крестьянства. Я строил весь план, исходя из взаимоотношений крестьян и рабочих, с одной стороны, и казаков, с другой, и именно по этой линии противопоставлял свой план абстрактно академическому замыслу главного командования, которое нашло поддержку большинства ЦК. Если б я потратил тысячную часть тех усилий, которые пошли на доказательство моей «недооценки» крестьянства, я мог бы построить такое же, т.е. столь же нелепое, обвинение не только против Зиновьева, Сталина и других, но и против Ленина, положив в основу наши разногласия насчет Южного фронта» [244, с. 433].

Таким чином Лев Троцький пояснив ставлення ЦК більшовиків та Раднаркому до Нестора Махна та його армії впродовж літа 1919 року та свої розбіжності з поглядами Леніна на