Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

німецьке військо в цьому напрямку, знищити більшовицьку армію, яка прикривала підступи Кримського півострова, й захопити Севастопіль. Конечною ціллю цього походу було захопити Чорноморський флот, який стояв у Севастопольській затоці й мусив би попасти до рук українського війська, як і все величезне майно кримських портів. Виконання цієї частини наказу «мусіло робитися в секреті від головної команди німецької армії в Україні…» [240, с. 95].

Кримська військова група на чолі з Болбочаном вирушила з Харкова 11 квітня 1918 року, надвечір. Уже 12 квітня потяги війська полковника Болбочана прибули на станцію Лозова, далі — до Павлограда, де їх тепло зустріли місцеві мешканці та ескадрон Павлоградських гусарів з музикою.

«У Павлограді приєднався (тимчасово. — В.Б.) до групи кінний Павлоградський гусарський полк. Це був кадровий полк російської армії, який пізніше українізувався. Йому просто дивом вдалося зберегтися від більшовицького розгону. Під час більшовицької влади цей полк ніс залогову службу в Павлограді, але довідавшись про відступ (першу втечу більшовиків з України. — В.Б.),.. (одразу) виступив збройно проти них і не дав їм можливості затриматися на лінії Павлограда…» [240, с. 105].

Перед військом Болбочана на шляху до Криму постала добре укріплена вузлова станція Синельникове. Оскільки Болбочан мав наказ першим захопити Крим, то зрозуміло, Що Синельникове він узяв без будь-якої допомоги німців. Українці просто сміливо вдерлися своїми бронепотягами на станцію — і більшовики змушені були тікати.

Після падіння Синельникового більшовики розділилися на дві групи: одна втекла на Чаплине для захисту Донецького водозабору, друга, так звана «Червона армія Кримської Соціалістичної Республіки», відійшла на завчасно укріплену лінію оборони від Дніпровського лиману по Дніпру до Берислава, а від Берислава через Торівку-Калку на Мелітополь і Бердянськ. Лінія оборони була сильно укріплена та мала велику кількість привезеної з Севастополя важкої артилерії.

Кримська група військ, не даючи змоги відступаючому противнику закріпитися на нових рубежах, переслідуючи його, 16 квітня завдала удару по місту Олександрівську (сучасне Запоріжжя) і захопила його.

Більшовики змушені були відступити на свою головну лінію оборони: Берислав-Мелітополь-Бердянськ.

І позаяк ми потрапили на територію, де діяв у ті роки Нестор Махно, то змушені поговорити і про нього.

Нестор Махно

Нестор Іванович Махно — особистість неординарна. На мою думку, саме завдяки Махну більшовики врешті-решт зуміли за досить-таки короткий термін (три роки) воєнною силою заарканити та задушити Українську Народну Республіку (хоча вона йменувалася і Гетьманщиною, і Директорією).

Що цікаво: Нестор Іванович події в Україні впродовж березня 1917 — квітня 1918 року називав — «Русская революция на Украине». Тобто він уважав на ту пору Україну складовою частиною Російської імперії. Ця думка для нього була незаперечною. Хоча мирний договір з Німеччиною та її союзниками у березні 1918 року підписала не тільки Українська Народна Республіка, але й Російська Республіка. Та якщо Нестор Іванович не критикує Москву за цей договір, то Україну за договір поносить, як тільки може. Що є прямою ознакою російського великодержавного шовінізму. Він і свою другу книгу назвав «Под ударами контрреволюции (апрель-июнь 1918 г.)». Звичайно, він мав на увазі — українську контрреволюцію.

 Нестор Махно

Хоча слід знати, що Україна в складі Російської Імперії завжди була чужою. Москва з неї тільки висмоктувала ідеї та людські ресурси…

Наприкінці свого життя це, певно, зрозумів і Нестор Іванович, бо написав: «Об одном лишь приходится пожалеть мне, выпуская этот очерк в свет: это — что он выходит не на Украине и не на украинском языке. Культурно украинский народ шаг за шагом идёт к полному определению своего индивидуального своеобразия, и это было бы важно…» [241, с. 6].

Це є надзвичайно важливі слова Махна, який, вочевидь, зрозумів (хоча й запізно), що він вчинив для своєї батьківської землі.

Зазначу: в Казахстані я знав людину, що не раз розмовляла з дружиною Нестора Івановича, яку більшовики викрали та вивезли до Казахстану і яка стверджувала саме цю думку.

Ще одне нагадування сучасним українським манкуртам!..

Так-от, 2 березня 1917 року Нестора Івановича Махна звільнили із московської Бутирської тюрми, де він сидів 8 років і 8 місяців, «закован (как бессрочник) по рукам и ногам». На той час йому виповнилося двадцять сім років, а сидів у в’язниці з 1909-го. Ось як про це пише «Большая Советская Энциклопедия» (третє видання): «Махно Нестор Иванович [17(29).10.1889, Гуляйполе, ныне Запорожской обл. — 6.7.1934. Париж]… В 1909 за убийство полицейского пристава был приговорён к смертной казни, заменённой, как несовершеннолетнему, 10 годами каторги. Отбывал заключение в Бутырской тюрьме в Москве…» [25, т. 15, с. 524].

Після звільнення Махно кілька днів попрацював у Лефортовській анархічній організації Москви, після чого подався до Гуляйполя. Як він сам писав, «спустя три недели после освобождения из тюрьмы вернулся в Гуляй-Поле» [241, с. 9].

Не будемо повторно описувати діяльність «батька» впродовж 1917 — першої половини 1918 рр. Ми можемо її сміливо назвати антиукраїнською. Як і велика кількість більшовиків, він разом з ними втік до Таганрога, а далі — дістався Москви, де мав особисту зустріч з більшовицьким керівництвом (Свердлов, Ленін тощо).

Послухаємо дещо з опису Нестора Івановича:

«В апреле месяце 1918 г. я вызван был в штаб Егорова — штаб красногвардейских войск. В указанном мне месте штаба, однако, уже не оказалось… Красноармейские и красногвардейские отряды бегут. За ними бегут и другой формации революционные отряды… Бегство революционных сил я видел сам…» [242, с. 7].

«На другой день ровно в час дня я был опять в Кремле, у Председателя Всероссийского Центрального Комитета Советов Рабочих, Крестьянских и Солдатских Депутатов — товарища Свердлова. Он провел меня к Ленину…

На… вопросы я отвечал Ленину кратко…

— Вас, товарищ, я считаю человеком реальности и кипучей злобы дня. Если бы таких анархистов-коммунистов была хотя бы одна треть в России, то мы, коммунисты, готовы были бы идти с ними на известные условия и совместно работать на пользу свободной организации производителей.

Я лично почувствовал, что начинаю благоговеть перед Лениным… И я, глубоко в душе, начал стыдиться самого себя, быстро ища подходящего ответа ему…

…Заметив, что я начал постепенно… таять перед его красноречием, он вдруг совершенно неожиданно для меня… спросил…:

— Итак, вы хотите перебраться нелегально на свою Украину?

Я ответил:

— Да.

— Желаете воспользоваться моим содействием?

— Очень даже, — ответил я.

Тогда Ленин обратился к Свердлову со словами:

— Кто у нас непосредственно стоит теперь в бюро по переправе людей на Юг?..

В то время, как Свердлов звонил по телефону, спрашивая, кто… непосредственно стоит у дела