Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

цим кодексом порядком; у свою чергу, недопустимий доказ не може бути використаний під час ухвалення процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд під час ухвалення судового рішення. Детальніше підстави й критерії визнання доказів недопустимими наведені в ст. 87 КПК України.

Визнання судом певних доказів недопустимими є реалізацією конституційної норми про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналіз матеріалів практики щодо підстав визнання доказів недопустимими дозволяє виокремити такі види недопустимих доказів:

1) імперативно недопустимі;

2) диспозитивно недопустимі.

До імперативно недопустимих належать докази, які суд зобов'язаний визнати такими через отримання їх внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод; докази, що характеризують особу підозрюваного (обвинуваченого), проте не є предметом кримінального провадження. Перелік імперативно недопустимих доказів наведено в ст. 87 і ч. 1 ст. 88 КПК України.

До диспозитивно недопустимих належать докази, які суд може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб'єктивним і залишається на його розсуд. Перелік таких доказів міститься в ч. ч. 2 та 3 ст. 88 КПК України.

У контексті аналізу визнання імперативно недопустимими окремих доказів слушно навести аналіз матеріалів окремих кримінальних проваджень.

Визнання доказів недопустимими на підставі істотного порушення прав людини під час їх збирання

Так, в одному із кримінальних проваджень суд визнав недопустимим і вилучив із переліку доказів цифровий диктофон «Тіпи» (модель В22), на якому міститься файл, який, відповідно до висновку експерта, створений 16 липня 2013 р., із звукозаписом розмови, тривалість якої становить 49 хвилин 8 секунд, що був доданий Ш. до заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 24 липня 2013 р.

Відповідно до гл. 21 КПК України, втручання в приватне спілкування належить до негласних слідчих (розшукових) дій, для проведення яких законом передбачені спеціальний порядок і перелік осіб їх здійснення.

Оскільки в судовому засіданні стороною обвинувачення не представлена ухвала слідчого судді (суду) про надання дозволу на тимчасове обмеження прав обвинуваченого 16 липня 2013 р., а саме під час створення файлу звукозапису розмови, суд, керуючись вимогами ст. 87 КПК України, визнає ці докази недопустимими та не використовує їх під час ухвалення процесуального рішення в цьому кримінальному провадженні, у зв'язку із чим виключає їх із переліку доказів.

Крім того, у цьому ж кримінальному провадженні суд визнає недопустимим та вилучає з переліку доказів протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 27 липня 2013 р. та матеріали, які зберігаються на карті мікро-SD, зокрема запис розмови, виходячи з того, що в судовому засіданні стороною обвинувачення було надано як доказ протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, згідно з яким старший оперуповноважений органів внутрішніх справ (далі — ОВС) Міністерства внутрішніх справ (далі — МВС) України розглянув матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, проведених силами МВС України за дорученням старшого слідчого Головного слідчого управління (далі — ГСУ) МВС України в кримінальному провадженні, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу (далі — КК) України, відповідно до ст. 260 КПК України, на підставі ухвали апеляційного суду, а саме аудіо-, відеоконтролю особи. За результатами проведених заходів, відповідно до ст. 252 КПК України, отримано таку інформацію, що має значення для кримінального провадження.

Також стороною обвинувачення надано постанову прокурора відділу процесуального керівництва та підтримки державного обвинувачення в кримінальних провадженнях про корупційні злочини Генеральної прокуратури України, згідно з якою необхідно:

1) для отримання доказів злочинної діяльності та повного викриття схеми, пов'язаної з одержанням неправомірної вигоди ОСОБОЮ, встановлення ЇЇ вини й інших можливо причетних до цього осіб здійснити контроль за вчиненням злочину шляхом проведення спеціального слідчого експерименту у вигляді контрольованої передачі грошових коштів як неправомірної вигоди з використанням аудіо- й відеоконтролю, фотографування та застосування спеціальних технічних засобів для спостереження;

2) під час здійснення контролю за вчиненням злочину шляхом проведення спеціального слідчого експерименту застосувати спеціальні імітаційні засоби у вигляді заздалегідь ідентифікованих грошових купюр у сумі 5 000 доларів Сполучених Штатів Америки (далі — США) та, відповідно, 80 000 гривень;

3) проведення спеціального слідчого експерименту, пов'язаного з контрольованою передачею грошових коштів як неправомірної вигоди, доручити співробітникам МВС України;

4) фактичні результати спеціального слідчого експерименту використати як докази в кримінальному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 КПК України, контроль за вчиненням злочину може здійснюватися в разі наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах: 1) контрольована поставка; 2) контрольована й оперативна закупка; 3) спеціальний слідчий експеримент; 4) імітування обстановки злочину.

Згідно із ч. 4 ст. 246 КПК України, виключно прокурор має право ухвалити рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

За ч. 8 ст. 271 КПК України, якщо під час проведення контролю за скоєнням злочину виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, то воно має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 КПК України, аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання в приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю чи місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Отже, суд дійшов висновку, що зазначене в п. 1 резолютивної частини постанови прокурора відділу процесуального керівництва та підтримки державного обвинувачення в кримінальних провадженнях про корупційні злочини Генеральної прокуратури України про проведення контролю за вчиненням злочину, а саме те, що для отримання доказів злочинної діяльності та повного викриття схеми, пов'язаної з одержанням неправомірної вигоди ректором, встановлення його вини