Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
Зважаючи на ці обставини, Суд переконаний, що розгляд справи заявника в першій і апеляційній інстанції відповідав вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Він хотів би зазначити, що використання в ході судового розгляду матеріалів, здобутих без належної правової підстави або за допомогою незаконних засобів, загалом не порушує критерію справедливості, встановленого пунктом 1 статті 6, якщо при цьому забезпечено належні процесуальні гарантії, а характер і джерело походження матеріалу не мають дефектів, спричинених, наприклад, якимись утисками, примусом чи провокацією з боку правозастосовних органів, внаслідок чого його використання для встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення було б несправедливим. Отримання ж такої інформації є, скоріше, обставиною, що порушує питання про передбачену статтею 8 відповідальність Договірної Сторони за належне забезпечення права на повагу до приватного життя.
6. Визнання, зроблені за відсутності адвоката«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98, 16 жовтня 2001 року.
53. Заявник стверджував, що через брак самостійних доказів у вигляді відео- або магнітофонних записів допитів у поліції та з огляду на відсутність соліситора обвинуваченого, останньому було доволі важко переконати суд у тому, що, всупереч свідченням поліціянтів, утиски таки були. Суд погоджується, що запис допитів, так само, як і присутність адвоката підозрюваного, є захистом від неправомірних дій поліції. Однак він не переконаний у тому, що це є необхідною умовою справедливості за змістом пункту 1 статті 6. Основним питанням при розгляді кожної заяви, що надходить до Суду, є те, чи заявникові забезпечили, з урахуванням обставин конкретної справи, її справедливий судовий розгляд. Суд вважає, що розгляд справи в першій інстанції на засадах змагальності сторін, в ході якого заслухали покази заявника, спеціалістів-психологів, декількох поліціянтів, що брали участь у допитах, та медичних працівників поліції, які його обстежували під час тримання під вартою, міг виявити факт утисків з боку поліції. Зважаючи на такі обставини, несправедливий характер розгляду справи заявника внаслідок браку додаткових гарантій не є доведеним.
54. Що стосується посилань заявника на справу «Маґі»... Суд зауважує, що та справа стосувалася екстремальнішої ситуації, коли поліція тримала заявника в одиночному ув’язненні без права листування і зносин із зовнішнім світом упровдож 48 годин, і він визнав свою вину, перш ніж йому дозволили побачитися з його адвокатом. У цій же справі доступ заявника до адвоката відклали на двадцять чотири години, а його визнання були зроблені протягом подальшого періоду, коли йому не забороняли діставати юридичні консультації...
55. Суд доходить висновку, що в тому, що стосується допитів у поліції, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та (або) підпункту (c) пункту 3 статті 6 не було.
«Колу проти Туреччини» (Kolu v Turkey), 35811/97, 2 серпня 2005 року.
62. ... Суд вважає, що позбавлення заявника правової допомоги під час допитів — хоч би яким було виправдання цього — погіршило право захисту, яке в подальшому не могло бути відновлене. Процедурні гарантії в цій справі не були такими, що могли перешкодити використанню зізнань, здобутих через незнання права не давати свідчень проти себе, або надати можливість протидіяти обвинувальним свідченням позивачів. Отже, заявник практично був не змозі не лише заперечити проти можливості оскаржити обвинувачення тих, хто його викривав, але й також оскаржити використання зізнань, здобутих за відсутності адвоката та під час таємного арешту, спосіб здійснення якого викликає сумніви.
Оскільки касаційний суд не зміг нічого вдіяти, щоб виправити ці порушення... слід зауважити, що результат, на який спрямована стаття 6 — справедливий судовий розгляд — не був досягнутий в зазначеній судовій процедурі, якщо розглядати її в цілому.
«Салдуз проти Туреччини» (Salduz v Turkey) [GC], 36391/02, 27 листопада 2008 року.
56. У цій справі право заявника на доступ до адвоката зазнало обмежень під час його тримання під вартою в поліції відповідно до статті 31 Закону № 3842, оскільки він був обвинувачений у скоєнні злочину, підсудного судам державної безпеки. Внаслідок цього він не мав доступу до адвоката, коли давав свідчення, відповідно, поліції, прокуророві і слідчому судді,. при цьому жодного іншого обґрунтування відмови заявнику в доступі до адвоката, крім того, що це передбачено в систематичному порядку відповідними нормами закону, не запропонували. Отже, це вже суперечить відповідним вимогам статті 6...
57. Суд до того ж зауважує, що заявник дістав доступ до адвоката після того, як його ув’язнили до суду. У ході подальшого кримінального процесу він міг також вимагати виклику свідків і оспорювати доводи обвинувачення. До відома береться також і те, що заявник неодноразово спростовував зміст своїх свідчень у поліції як під час розгляду в першій інстанції, так і в порядку апеляції. Втім, як видно з матеріалів справи, розслідування було в основному завершене ще до того, як заявник постав перед слідчим суддею... Більше того, Ізмірський суд державної безпеки не
