Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
46. Отже, оспорюване провадження, було в цілому справедливим. І тому жодного порушення пункту 1 статті 6 не було ...
b. Використання підслуховувального пристрою«Хан проти Сполученого Королівства» (Khan v United Kingdom), 35394/97, 12 травня 2000 року.
36. Суд одразу ж зауважує, що на відміну від справи Шенка, встановлення підслуховувального пристрою та запис розмови заявника не були протизаконними у тому сенсі, що вони не суперечили національному кримінальному праву. Більше того, як зазначено далі, не було жодного припущення, що, встановлюючи пристрій, поліція вчинила інакше, ніж передбачено в директивах Міністерства внутрішніх справ. На додаток Палата лордів ухвалила рішення, що зізнання заявника під час розмови з В. добровільне, не було ніякої пастки і заявника не примушували до подібних зізнань. «Незаконність», на яку вказано у цій справі, стосується тільки того факту, що не було передбаченого законом дозволу на втручання у право заявника на повагу до приватного життя, а отже, таке втручання не здійснили «згідно із законом» у тому розумінні, як ці слова тлумачено у пункті 2 статті 8 Конвенції.
37. Далі Суд зауважує, що матеріал, оспорюваний у цій справі, по суті, був єдиним доказом проти заявника і що заявник визнав себе винним лише на підставі рішення судді про те, що доказ має бути прийнятним. Проте доречність наявності іншого доказу, крім оспорюваного, залежить від обставин справи. За цих обставин, коли магнітофонний запис визнано цілком переконливим доказом і не було ризику його ненадійності, потреба підтвердження доказу стає, відповідно, слабкішою...
38. Головним у цій справі є питання, чи провадження загалом було справедливим. У зв’язку з визнанням прийнятності оспорюваного магнітофонного запису Суд зазначає, що, як і в справі Шенка, заявник мав цілком достатню можливість оспорити як автентичність, так і використання запису. Він оспорив не автентичність, а використання запису на попередньому розгляді (voir dire), а потім в апеляційному суді та Палаті лордів. Суд зауважує, що на кожному рівні юрисдикції національні суди, спираючись на статтю 78 Акту свідчень у поліції у кримінальних справах 1984 року (Police and Criminal Evidence Act 1984 — PACE), оцінювали те, як прийняття доказу позначалося на справедливості судового розгляду, і обговорювали, серед інших питань, незаконну підставу для стеження. Той факт, що заявник на кожному етапі зазнав невдачі, не мав жодного значення...
39. Суд хотів би додати, що, безперечно, якби національні суди вважали, що визнання доказу може спричинити значну несправедливість, вони застосували б своє дискреційне повноваження і вилучили б доказ на підставі статті 78 PACE...
40. За цих обставин,Суд визнає, що використання таємно записаного матеріалу під час розгляду справи заявника в суді не суперечить вимогам справедливості, гарантованої пунктом 1 статті 6 Конвенції.
«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
95. ... Суд повторює, що наявність справедливих процедур з розгляду питання про прийнятність доказів набуває ще більшого значення тоді, коли предметом спору є надійність доказів... У цій справі заявник мав змогу оспорити саму таємну операцію і кожен доказ, здобутий з її допомогою, в межах змагального процесу в першій інстанції і в його підставах для апеляції. Як підстави для відводу наведено стверджувану неправомірність і обманний спосіб здобуття доказів, а також нібито неправильне тлумачення розмови, записаної на плівку. Суди розглянули кожне з цих питань і відхилили їх у мотивованих ухвалах. Суд зауважує, що заявник не оскаржував порядку, в якому суди постановляли своє рішення про допустимість доказів.
98. ... Суд погоджується з тим, що докази, здобуті внаслідок таємної операції, були не єдиною підставою для засудження заявника, оскільки вони знайшли підтвердження в інших вирішальних доказах. Ніяких доводів на підтримку висновку про неналежне дотримання прав заявника на захист в зв’язку з долученими доказами або про довільну оцінку останніх національними судами, не наведено.
с. Використання відеоспостереження«Перрі проти Сполученого Королівства» (Perry v United Kingdom) (ухв.), 63737/00, 26 вересня 2002 року.
2. ... Ця справа в чомусь подібна до справи «Шенк», бо докази в ній здобуто методами, що порушували вимоги, передбачені внутрішньою процедурою, в цьому випадку Збіркою PACE... Заявник стверджував, що використання матеріалу в його справі через кричуще нехтування процедури було несправедливим. Зокрема, оскільки його не попередили про відеозапис, він не мав можливості погодитися з процедурою
проведення впізнання або висунути заперечення проти будь-кого з добровольців, що брали участь цій процедурі. Суд хотів би зауважити, що заявникові вже надавали цілий ряд можливостей для участі в традиційній процедурі впізнання і він ними не скористався. Він також нагадує, що суддя першої інстанції здійснив певну перевірку порядку здійснення відеозапису і виявив, що несправедливим використання відзнятого матеріалу для проведення впізнання не було, оскільки одинадцятеро осіб, використаних як добровольці, цілком підходили для порівняння, тим більше, що їх було навіть більше, аніж потрібно. Хоча адвокат заявника під час показу фільму свідкам присутнім не був, завдяки спеціальному відеозаписові процедури його демонстрації свідкам і заявник, і суд мали змогу бачити, як ці свідки впізнавали або не впізнавали заявника. Суд також відзначає, що, як і в справі «Шенк», цей матеріал не був єдиним доказом проти заявника.
Однак за цих обставин, як і в справах «Шенк» і «Хан», важливо, щоб була
