Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

На відміну від бонобо, шимпанзе здавна характеризуються як милі, розумні створіння зі своєю темною стороною. При нагоді вони ловлять та вбивають одне одного в боротьбі за територію чи їжу. Вони також нападають на незнайомців без жодної причини, підтримують жорстку ієрархію домінування та б’ють самиць, змушуючи тих до статевої покори. Бонобо радше розв’язали би свої конфлікти, зайнявшись сексом. Це значно краща альтернатива за геноцид.

Однак, коли йдеться про засвоєння понять, шимпанзе, можливо, несправедливо набули поганої репутації в лабораторії. Під час експериментів із вивчення мови маленьких шимпанзе відлучали від їхніх матерів у дитячому віці та вирощували в середовищі, схожому на людське, суттєво відмінному від їхніх природних умов життя. Зазвичай ці дитинчата живуть зі своїми матерями аж до десяти років, годуючись грудним молоком до п’яти, тому таке передчасне розділення, мабуть, змінювало налаштування інтероцептивної мережі кожного шимпанзе та сильно впливало на результати експериментів. (Уявіть лишень подібне відлучення від матері людської дитини!)

Під час тестування за більш природних умов афективна ніша шимпанзе виявляється ширшою, ніж у багатьох експериментах. За це відкриття ми маємо подякувати приматологу Тецуро Мацудзаві з Інституту вивчення приматів Кіотського університету. Мацудзава виконав дійсно надзвичайне завдання. Він вивчив три покоління шимпанзе, що жили у відкритому вольєрі, який своєю конструкцією нагадував ліс. Щодня мавпи приходили до лабораторії за власним вибором для проходження експериментів. Іноді їх, звичайно, винагороджували, але наголошувати на цьому означало би втратити суть. Ці тварини мали давні довірчі стосунки з Мацудзавою та іншими експериментаторами з інституту. Шимпанзе-­мати тримала свою дитину на колінах і дозволяла людям проводити з нею експерименти. Наприклад, в одному дослідженні перевірялося, як діти людей і шимпанзе засвоюють поняття ссавців, меблів та засобів пересування (використовувалися дуже схожі мініатюри). Це засвоєння відбувалося без жодної винагороди, в час, коли кожна дитина сиділа на колінах матері. Близькості дитини до матері в поєднанні з довірчими стосунками з експериментатором, мабуть, було досить, аби помістити цю ситуацію в афективну нішу дитинчати шимпанзе. Неймовірно, але діти шимпанзе й людей формували за цих умов поняття однаково добре. Щоправда, людські діти спонтанно маніпулювали предметами, наприклад, катали іграшкові вантажівки, роблячи формування понять більш імовірним, тоді як мавпи цього не робили.

Піддослідні Мацудзави були б ідеальними для вивчення меж поняттєвих здібностей шимпанзе. Ми могли б тестувати дитинчат шимпанзе, чиї поняттєві системи ще піддатливі, у природному середовищі на колінах їхніх матерів, можливо, проводячи експерименти з будівництва понять, на кшталт розглянутих у розділі 5. Чи були б діти шимпанзе здатні використовувати беззмістовне слово на кшталт «тома» для групування разом предметів або зображень, що мають небагато подібностей сприйняття, як це можуть робити людські діти?

Однак наразі ми не маємо вагомих доказів, що шимпанзе здатні формувати засновані на цілях поняття. Вони нездатні уявити щось абсолютно нове, на кшталт летючого леопарда, навіть попри те, що вони й макаки мають мережу, аналогічну людській мережі пасивного режиму роботи мозку (частині інтероцептивної мережі). Вони нездатні розглянути ту саму ситуацію з інших точок зору. Вони не в змозі уявити майбутнє, що відрізняється від теперішнього. Вони також не усвідомлюють, що заснована на цілях інформація зберігається в головах інших істот. Ось чому шимпанзе та інші людиноподібні мавпи, найімовірніше, нездатні створювати засновані на цілях поняття. Коли їх винагороджують, ці мавпи можуть засвоїти якесь слово, але вони не можуть спонтанно використовувати це слово для формування психічного поняття, що має мету, на кшталт «Речі, що добре смакують із термітами».

Будь-які поняття можуть бути засновані на цілях — згадайте, що «Риба» може бути домашнім улюбленцем або обідом, — але поняття емоцій засновані виключно на цілях, тому здається дуже ймовірним, що шимпанзе нездатні засвоювати поняття емоцій на кшталт «Радості» та «Гніву». Навіть якщо вони здатні засвоїти назву якоїсь емоції, як-от «злий», геть не очевидно, що вони в змозі зрозуміти її або використовувати її в заснований на цілях спосіб, наприклад для категоризації дій інших створінь як гніву.

Іноді здається, що мавпи розуміють суто психічні поняття, коли насправді це не так. В одному експерименті шимпанзе заробляли жетони за виконання завдань і могли обмінювати їх на їжу. Вони спонтанно навчились економити свої жетони, щоб обміняти їх на бажані смаколики. Коли дивишся на шимпанзе, зайнятих такою транзакцією, спокусливо зробити висновок, що вони розуміють поняття «Гроші». Але тут жетон був просто інструментом для отримання їжі, а не якоюсь формою валюти, що можна обміняти на товари взагалі. Шимпанзе не розуміли, як багато людей, що гроші мають цінність самі по собі.

Якщо шимпанзе нездатні формувати засновані на цілях поняття, то вони точно не обладнані природою для навчання понять одне одного, тобто не мають соціальної реальності. Навіть якщо вони й могли засвоїти якесь поняття на кшталт «Гніву» від тренера-людини, одне покоління ще не створює контекст для наступного покоління, потрібний для самозавантаження понять у їхні мізки. Шимпанзе та інші примати дійсно мають спільні практики, на кшталт розколювання горіхів каменюкою, але шимпанзе-матері спонтанно не інструктують своїх дітей щодо тонших кулінарних моментів; діти вчаться за рахунок спостереження. Наприклад, у групі макак в Японії одна почала мити свою їжу перед тим, як їсти, і за якісь десять років цю практику підхопили три чверті дорослих її групи. Такого роду колективна інтенціональність є дуже обмеженою порівняно з тим, що ми, люди, робимо зі словами та психічними поняттями, які вигадуємо.

Людська здатність до соціальної реальності здається унікальною в царстві тварин. Лише ми здатні створювати й поширювати суто психічні поняття за допомогою слів. Лише ми здатні використовувати ці поняття для більш ефективного регулювання бюджету тіла нас самих та одне одного під час співпраці та конкуренції. Лише ми маємо поняття психічних станів, такі як поняття емоцій, для передбачення та осмислення відчуттів. Соціальна реальність є людською суперсилою.

Це повертає нас до Мацудзави та його шимпанзе. Просто дивовижно, як він ладнав із групою шимпанзе, тонко переносячи її родинні стосунки на людську культуру. Я не здивуюся, якщо з часом дуже людський культурний контекст Мацудзави вплине на розвиток мозку дитинчат шимпанзе, що ростуть у матерів, акультурованих групою людей, яким мавпи довіряють і яких люблять.

Один із прикладів, який мене особливо вражає, наводить Вірджинія Морелл у її книзі «Ці дивовижні тварини». Там описано двох експериментаторів, які надають соціальну підтримку шимпанзе-матері, яка годує грудьми дитинча. Ця мати не надто прагнула годувати свою дитину, але експериментатори м’яко заохотили її не боятися. Морелл розповідає про це так: «Дослідник обережно підіймає дитинча й дає його матері в руки. Ручки дитинчати вчепляються в її хутро. Після цього матір пробує годувати грудьми, але кричить, коли дитинча бере її сосок; вона, здається, готова кинути свою дитину на підлогу. Але тоді знову чується м’який голос науковця. “Так, так, — каже він заспокійливо, — спочатку це може бути боляче, але скоро минеться”. І мати поступово заспокоюється, колисаючи дитинча