Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

Далекі від провальних, ідеї Черчилля насправді допомогли не увіковічненню Британської імперії, а забезпеченню її відносно гідного та ефективного розформування. Це був один із парадоксів його життя: черчиллівські цілі свободи та демократії було одружено із самими дітьми тієї імперії, у їхньому поході по власну незалежність.

Як зазначав Річард Той, Атлантична хартія 1941-го, можливо, не розтопила достатньо криги у Вашингтоні, зате її почули Нельсон Мандела та інші африканські лідери.

Коли Черчилль у 1961 році стояв на тій яхті, звісно, були підстави сказати, що він та його країна «всохлись». Він був старий і кволий; Британія була збанкрутована війною, її фінансова і військова мускулатура значно зменшились — результат, який американці, звісно ж, передбачали та якому навіть потурали.

У його країні тепер була нестача мільйонерів, тож Черчиллеві довелося пристати на гостинність соціального кар’єриста ґанґстерського типу Арістотеля Онассіса. Він стояв унизу перед довгою тінню нью-йоркського Емпайр-Стейт-білдінг, вежі, поряд з якою лондонський Біґ-Бен здавався карликом, точно так само, як поряд із американським бюджетом на оборону карликовими були бюджети всієї Західної Європи, зокрема Британії.

Черчилль вважав, що тепер доля світу в руках Америки, — і мав рацію. У наш час американцям випало намагатися стримати конфлікт у Палестині, порозумітися з ізраїльтянами, впоратись із невдячним вулканом Іраку. Як британський імперіаліст Черчилль зазнав невдачі. Та як ідеаліст він був самим успіхом.

І вправна концептуальна елізія «англомовних народів» допомогла пронести черчиллівські ідеї по всьому світу. Людей, котрі спілкуються англійською, тепер значно більше, аніж у часи старої Британської імперії, — нині їх, мабуть, зо 2 мільярди, і це число щодня зростає. Англомовних китайців більше, ніж англомовців в Англії; навіть Комісія ЄС протягом останніх 10 років неофіційно перейшла на англійську.

По світу з’явилося більше демократій, відбувається менше воєн. Хоч би якою була ваша думка щодо очолюваної Америкою імперії вільних ринків та вільної торгівлі, вони піднімають зі злиднів мільярди людей. То все ідеали, за які Черчилль боровся та які вважав спільними для Британії та Америки.

Тими вечорами на «Крістіні» він востаннє бачив землю своєї матері. Наступного дня він поїхав до аеропорту Айдлуайлд та сів на літак додому, споряджений двома пляшками коньяку, сімома пляшками вина, однією бренді та двома фунтами стілтона. Цього на подорож йому мало б вистачити.

Яхту «Крістіна», між іншим, продав затягнутий фінансовим ременем грецький уряд. Її можна побачити на верфі у Східному Лондоні.

Там же можна зустріти людей з усіх куточків світу й почути говірки 300 мов. Тож Черчилль не лише видозмінив більшість світу, а й на час відходу від повноважень розпочав процес — мабуть, не зовсім навмисно — творення сучасної мультикультурної Британії.

121 Алан Джон Персіваль Тейлор (1906—1990) — англійський історик, журналіст та телеведучий.

122 Вілаєт — територіально-адміністративна одиниця в країнах Близького та Середнього Сходу.

123 Дурбар — пишний прийом коронованого гостя в країнах мусульманського світу.

124 «Геть Черчилля!» (фр.)

125 White Papers — термін, яким позначають офіційний звіт, що має на меті проінформувати громадськість про цілі та стратегічні завдання певного органу або підготовленої ним програми.

Розділ 22

Значення його імені сьогодні

Якщо ви хоч трішечки засумнівались у силі любові між Вінстоном та Клементиною Черчилль, вам слід поглянути на ті незліченні записки й любовні листи, що вони їх адресували одне одному протягом усього свого подружнього життя. На день її 78-річних роковин у 1963 році він написав:

Моя люба й єдина,

лиш для тебе

моя найніжніша любов

і сотні і більше моїх поцілунків.

Я буваю занудним і

жалюгідним писакою;

але, коли пишу до тебе,

перо в моїх словах несе

тобі і моє серце.

Твій завжди і назавжди,

В.

Йому вже було 88, і в своїх листах він тужив за минущою давньою здатністю до висловлення любові — і дивувався з енергійності інших, яку сам втрачав. Він досі бував у Палаті громад, хоча членів парламенту приголомшувало, наскільки кволим він став. І тільки після доволі відчутного тиску з боку Клементини він зрештою погодився не намагатись досягнути переобрання і в липні 1964 року відвідав Палати востаннє.

Коли замислитися над тією карою, що побивала його моральний кістяк, — над тими токсинами, що душили його протягом життя, — у всій тій довговічності можна розгледіти його істинний характер: його природжену здатність уперто продовжувати, не зважаючи ні на що, боротися і ніколи не поступатися. Проте він також і усвідомлював, що його роботу виконано і що його кар’єра уже поглинута історією. Як він казав своїй доньці Діані: «Моє життя добігло кінця, та воно ще не завершене». Йому подобалось із показним сумом висловлюватись про свої звершення — мабуть, тому що полював на компліменти. Та насправді він не мав права на такий смуток.

Його спадщина у ті дні була помітна скрізь, його ім’я було тією пам’яткою, що ширилася усіма прошарками суспільства. Того самого року студенти закінчували коледж Черчилля у Кембриджі. Британські громади добровільно вимощували деякі із 430 доріг, перехресть, площ та провулків, котрі й сьогодні мають його ім’я. Коли у 1964 році він покинув Палати, молодий Джон Вінстон Леннон уже святкував продаж 1,5-мільйонної платівки з хітом «I Wanna Hold Your Hand».

Леннон народився у жовтні 1940-го — у рік найвищої небезпеки для країни і в час апогею її лідерського проводу Черчиллем. Понад 10 років Черчилль ділив Палату громад із людиною, яка у 1964 році стала міністром оборони, — Денісом Вінстоном Гілі. А Гілі народився у 1917 році в сім’ї прихильників Черчилля із Моттінгему, у Південно-Східному Лондоні, — і у 1952-му увійшов до Палати громад із характерною ознакою того, що при народженні був названий на честь людини, яка тоді ще служила прем’єр-міністром; а це дещо говорить про розмах Черчиллевого життя.

Чи вдасться комусь побити рекорд Гілі в іменуванні на честь Черчилля у 1917-му, коли тому було лише 42 роки? Прошу ступити крок вперед Вінстона Ґрема, автора серії романів «Полдарк», який народився в Манчестері у 1908-му — році, коли Черчилль боровся на додаткових виборах за Північно-Західний Манчестер; році, коли у віці 33-х він увійшов до Кабінету міністрів як міністр торгівлі і розпочав кампанію зі створення бірж праці та заборони експлуатації дитячої праці.

На просторах усієї повоєнної Британії та й по всьому світу тоді