Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Після придушення Діофантом повстання Боспор встановив свою незалежність. У цьому неабияку роль зіграв Херсонес Таврійський, який не лише звернувся за допомогою до Мітридата, а й всіляко підтримував його полководця — три кораблі з воїнами брали активну участь у боях на боспорській землі. Звичайно, річ була не тільки в тому, щоб завершити підкорення скіфів понтійському царю й повністю позбавити Херсонес від варварської загрози, а в необмеженому прагненні Мітридата створити велику державу. Підкорення Боспору в цих експансивних планах становило одну з найголовніших ланок. Звернувшись за допомогою до честолюбного понтійця в боротьбі проти скіфів і отримавши її, херсонесцям надалі не залишалося нічого іншого, як підтримувати цього стратега, який виконував волю свого царя.

Можливо, на Боспорі, як і в інших античних містах, на той час вже діяли промітридатівські угруповання, і тому він порівняно швидко підкорився Понтійській державі. Подібне угруповання тут могли створити противники Перісада, які в його особі вбачали головного винуватця економічного занепаду й посилення скіфського впливу. Мітридат же славився філеллінською політикою, надавав свободу грецьким полісам, захоплювався їх культурою, знав і виконував грецькі релігійні обряди, особливо шанував Діоніса і Геракла, з якими згодом почав себе уособлювати [App., Mithr., 10, 112; КБН, 31, 979].

Політичний статус Боспорської держави в цілому і окремих її територій після приєднання до володінь Мітридата відомий мало. Значно поліпшується монетне карбування порівняно з монетами останніх Спартокідів[688]. Окрім Пантикапею право карбування отримали Горгіпія і Фанагорія, що вказує на їх формальну самостійність і додержання окремих полісних традицій. У межах хори міст продовжувало розвиватися аграрне господарство, завдяки чому населення забезпечувалося необхідними продуктами. Частина продуктів віддавалася понтійському царю як данина. Але вже перша війна Мітридата з Римом (89—84 рр. до н. е.) показала, яким важким тягарем може стати підпорядкування понтійському царю. Війна порушила давно налагоджені торговельні зв'язки боспорців.

Певно, наприкінці першої війни з римлянами Боспор відокремився від Понтійської держави[689]. Мітридат зумів знову його підкорити лише 80 р., після завершення другої війни з Римом, призначивши для його управління свого сина Махара [App. Mithr., 67]. За його правління боспорські міста втратили право автономного карбування монет, хоч і зберігали ще деякі елементи полісних структур[690].

Під час третьої війни з Римом (74—63 рр. до н. е.) Махар зрадив батька і перейшов на бік римлян [App., Mithr., 78; Plut., Luc., 24]. Він особисто звернувся до полководця Лукулла з проханням визнати його другом і союзником римського народу, пославши йому золотий вінок. Відмовившись від підтримки понтійського царя, який все частіше зазнавав поразок, втрачаючи володіння, і визнавши гегемонію Риму, Махар став одноосібним і майже незалежним правителем Боспору, хоч і не насмілився проголосити себе царем.

Мітридат після втрати малоазійських територій, захоплених римлянами і переслідуваний ними, прибув на східні боспорські землі, де проти нього ніхто не виступив. Навпаки, Махар послав йому назустріч послів з намаганням виправдатись, але, зрозумівши, що прощення не буде, втік на кораблі, можливо, до Херсонеса. Рятуючись від переслідування, він спалив інші судна в гавані [Арр., Mithr., 102]. Невдовзі Махар помер: його було вбито або він закінчив життя самогубством.

Боспорське населення, як і в інших драматичних ситуаціях, залишилося байдужим до цих подій. Певно, воно не було причетним до проримської діяльності Махара[691].

По смерті Махара Мітридат укріпився на Боспорі, узявши собі за мету зібрати нове військо для походу на Рим через Альпи[692]. Помпей, який командував римською армією, намагався його знищити, не згоджувався на мирні переговори. Морська блокада Боспору й параліч морської торгівлі змусили Мітридата інтенсивніше готуватися до війни. Він набирав солдатів з усіх верств населення, здійснював масову заготівлю зброї та провіанту, налагоджував зв'язки з царями варварів. Для покриття надзвичайних витрат було збільшено побори з боспорців, що викликало їх невдоволення.

Зрештою, це невдоволення переросло у відкритий масовий протест проти Мітридата не тільки на Боспорі, айв інших регіонах. Коли він відправив у Фанагорію частину свого війська, щоб закріпити за собою азійську територію Боспору, місто повстало. За Фанагорією піднялись інші боспорські міста. Заворушення почалось і в армії Мітридата. Його син Фарнак, бачачи, що цар не може придушити повстанців, перейшов на бік римлян. Втікаючи від бунтівних солдатів, Мітридат сховався в пантикапейському палаці, де 63 р. до н. е. й закінчив своє життя.

Після цього Понтійська держава перейшла в руки римлян. Фарнаку, який звернувся до Помпея з проханням отримати батькові володіння, було дозволено стати лише правителем Боспору й Херсонесу. Фанагорії було надано автономію за те, що вона перша виступила проти Мітридата. Так завершилася ця остання драматична сторінка в елліністичній історії Боспору.

Мітридату VI Євпатору вдалося створити всепонтійську державу величезних розмірів, на території якої жили не тільки греки, а й різноманітні народи, віддалені один від одного на сотні й тисячі кілометрів. Таке політичне об'єднання було підготовлене всім попереднім розвитком припонтійських областей і базувалося на цілком реальній основі розвинутих внутрішньополітичних зв'язків, які особливо зміцнились в елліністичний час[693]. У короткочасний період існування цієї держави Боспор з його значними економічними ресурсами й можливістю поповнювати військовий контингент становив одну з її важливих складових частин.

Глава 4

Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині І ст. до н. е.

Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е.

Головною причиною заснування Херсонеса — єдиного в Північному Причорномор'ї дорійського центру — були соціальні конфлікти у його метрополії — Гераклеї Понтійській, які й призвели до виселення частини її мешканців[694]. Близько 422/421 рр. до н. е. вони заснували місто[695]. Джерела засвідчують, що при створенні колонії на новому місці обов'язковою умовою було конституювання поліса, що в свою чергу передбачало поділ землі між першопоселенцями. Сама ця земля була основою економічної самостійності громадянина, обов'язковою умовою його належності до громадянської общини. Аналогічна ситуація мала місце й у Херсонесі.

Наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. територію Херсонеса (східна частина сучасного городища) було оточено стіною, в межах якої поряд з житлами зведено перші храми. Процес становлення поліса як певного економічного й соціально-політичного утворення завершився в Херсонесі близько 390—380 рр. до н. е., коли місто почало карбувати власну монету